Миколчині історії

Марина Павленко

Миколчині історії

Найда

Найда — це Миколчин пес. Найда Миколку охороняє.

Якщо хлопчик надумає іти до школи, Найда проводить його аж до воріт. I чекає за парканом, переховуючись від Прибиральниць та Завгоспа, аж поки Миколці не обриднуть уроки, й вони знову не будуть разом.

Школа — чужак. Вона тхне Миколчиними почервонілими вухами й зауваженнями в щоденнику. Школа вважає Миколку поганим учнем i навіть ледарем. Найда потайки завжди гарчить на Школу й не проти б її покусати.

Якщо ж Миколка до школи не йде, вони вдвох пересиджують уроки в Халабуді. Точніше, пересиджує Миколка — Найда сторожує біля входу.

Стіни Халабуди зроблено з дощок i фанери, вхід завішано старою мішковиною. А дах — зі шматків замшілого шиферу.

Про Халабуду не знає ніхто в цілім світі, бо вона ген-ген на пустирищі, в дерезі. У ній Миколка ночує, коли Вітчим погрожує вбити його.

Вітчим — чужак. Від нього несе часником, цигарками i перегаром. Вітчим обзиває Миколку байстрям, нахлібником, а Найду — шолудивим псом. Найда завжди гавкає на Вітчима й нападає, коли той без дрючка.

Перебувши уроки, Миколка зі своїм другом вибираються на Вулицю. Там вони воюють із місцевою паруботою: Миколка шпурляє в хлопчаків камінням, а Найда бігає за найдокучливішими.

Хлопці — чужаки. Від них пахне домашніми пиріжками й новим шкіряним взуттям. Вони дражнять Миколку бомжем i безпритульним. Проте хай Миколка тільки скомандує — Найда вмить їм штани полатає.

Усі ВОНИ: Школа, Вітчим, хлопчаки — не люб-лять Найдиного хазяїна. I пес один-єдиний, хто знає, що Миколка — герой, i що він хороший. Коли Найду, ще як був цуценям, ВОНИ кинули в багнюку, то не хто інший, а Миколка його врятував.

Відтоді Найда став Миколчиним.

Натинявшись на Вулиці, вони йдуть на Смітник. На Смітнику можна знайти чимало потрібних речей, а то чим-небудь i поживитись. Миколка нишпорить, а Найда стереже добуті скарби від нічийних собак.

Буває, замість іти на Смітник, вони блукають Дворами. Там теж можна дещо підібрати.

Он лежить на лавці яскравий, просто-таки пречудовий Конструктор. Його власниця, маленька Дівчинка, самотньо порпається в пісочку.

Найда не певен, що Миколка чинить правильно. Але розуміє, що такого яскравого, пречудового Конструктора в нього ніколи не було. До того ж нащо Конструктор — Дівчинці?

Іось вони вже, ледве стримуючись, щоб не побігти, поспішають у бік Халабуди. А яскравий, просто-таки пречудовий Конструктор побрязкує в Миколчиних руках.

Аж тут іззаду хапає Миколку за комір її Тато.

Вони змушені повернутись до Двору.

Дівчинка плаче. Її Тато лає Миколку.

Дівчинка i Її Тато — чужаки. Від Дівчинки смердить милом i цукерками, від Тата — потом, тяжкою роботою i любов’ю до своєї дівчинки. Найда навіть гидує кусати їх, тільки погрозливо шкірить зуби.

Миколка віддає Конструктора, похмуро колупаючи землю носаком порваної кросівки.

Яка ганьба! Краще б Найда з’їв дохлу мишу! Краще б його подряпали приблудні коти!

— Найдо, за мною! — бадьориться Миколка.

Найда робить хвоста «бубликом»: ду-уже нам потрібні ваші нікчемні Конструктори!

З гідністю гавкнувши на прощання, Найда вибігає з Двору. Вслід за своїм незмінним героєм і повелителем.

Вечеря

З якогось дива так виголодніли!.. Миколка з’їв би уже й слона. А Найда проковтнув би й равлика, який повзе оно, мабуть, у свою осінню сплячку. Hi, ну, звісно, проковтнув би, якби не гидувався! Так-так, Миколка має рацію — того не варто їсти!

Вони обмацали голодними очима Вулицю i навіть пробіглися Дворами, але, крім кількох поморщених падалиць-симиренок, не намацали нічого. Та зів’ялі яблука ще більше розворушили голод.

Вирішили зганяти до Миколчиної хати.

Миколка поставив Найду «на шухері», а сам, скрадаючись, поліз між бур’янами. Позазирав у вікна й похнюплено метнувся назад.

Але, перш ніж рушити геть, Найда підвів допитливий погляд на господаря. Миколка теж глипнув на пса i прочитав у його погляді щось важливе.