Богун

«Шляхта живе, як у раю, а селяни — як у чистилищі. А як ще селянам трапиться попасти в неволю лихому панові — їхнє становище гірше від галерних невільників. Ця неволя багатьох із них змушує до втечі, а найвідважніші йдуть до запорожців».

Guillaume de Beauplan

Ой, у Лубнях крутоярих, у високім замку

Сидить пишний князь Ярема на тесовім ґанку.

Насупився князь Ярема: все листи читає.

«Враже хлопство... Хамське кодло», — раз-по-раз

гукає...»

«Позаймали волоцюги

Всі провалля і яруги.

Де могили, де прикмети,

Там чатують їх бекети.

На кониках вигравають,

Шабельками повертають —

Хмельницького виглядають...»

----------------------------------

«Під страшну негоду

Через Жовту Воду

Не знайшли пани броду».

П. Куліш

1

Року 1590-го за молодого короля польського Зіґмунда Вази одержав князь Олександер Вишневецький з королів­ської ласки «пустелю ріки Сули по тому боці Дніпра», де князі Вишневецькі з давніх-давен володіли величезними просторами.

Тоді ж саме й князь Микола Рожинський «на підставі конституції сеймової» став паном «пустельних урочищ над річками Сквирою, Раставицею й Кам’яницею аж до меж Паволочі».

Року 1609-го пан Валентій Олександер Калиновський одержав у подарунок від короля «певну пустелю Гумань», що в дійсності займала щось чи не тридцять миль землі української.

З цього часу з надзвичайною швидкістю, з гарячковим, нестримним поспіхом, захоплювали польські магнати без­межно широкі, мало залюднені, казково прекрасні землі на кресах Дикого Поля.

Людові, що жив споконвіку на цих вільних землях, обі­цяли пани цілковиту волю від всяких данин та обов’язків.

Усім, хто жив або приходив селитися на панських зай­манщинах, надавали магнати великих пільг, будували села, містечка й замки для оборони від татарського нападу.

Протягом дуже недовгого часу на пустельних просторах за Києвом, Брацлавом і Баром зароїлися численні оселі...

Ще зовсім недавно хвилювало тут море буйних степових трав, паслися табуни диких коней, гасали стрункі сарни й меткі сайгаки, брехали в яругах червоні лисиці, в гаях та чагарниках було повно всякого звіру й птаства, в річках і озерах аж кишіло од риби.

Але все більші й більші шматки Дикого Поля одвойовувала людина.

Щороку ширше й далі на південь чорніла під ралом жирна родюча земля, все далі й далі розливалися зелені хвилі буй­ного, високого жита.

Хоч небезпечно було в цих краях від хижих татар, хоч треба було тут орудувати однаково добре і ралом, і гострим мечем, хоч не минало й року, щоб не гнали чамбули татарські в полон сотень і тисяч українського люду, — проте все біль­шими й більшими юрбами сходився люд в ці краї шукати щасливої долі...

Магнати раділи. Пожадливо підраховуючи майбутні при­бутки, вони чекали, поки осяде люд, поки збагатіє від ріль­ництва, бджільництва, скотарства, — поки казково родюча земля сторицею заплатить «нікчемним хлопам» за їхню брудну «хлопську» працю.

А через деякий час, коли у хлопів було вже що взяти, коли багато хто з бундючних магнатів нараховував уже в своїх маєтностях десятки тисяч простого люду, коли завертілися й загули кола тисяч млинів, перемелюючи тисячі тисяч пудів золотої пшениці — почало панство вигадувати все нові й нові податки: і з диму, і з млинового кола, і десятину, і ставщину, і очкове, і рогате, і сухомельщину, і поволовщину, і таке інше.

І застогнав під панським ярмом колись вільний люд, і вибухнули криваві повстання, і розлилися по всій країні люті хвилі пожеж, і піднялися до неба стовпи чорного диму — над містечками, над містами, над панськими замками...

Але не встояли проти регулярного польського війська роз­порошені загони повстанців: вибито до ноги найсміливіших, замордовано на палях, на шибеницях, порубано й спалено ватажків козацьких, і приневолений був народ скоритися можновладним панам.

Минали роки... Знов і знов спалахували народні повстання, але кінець-кінцем переможцями завжди залишилися пани.

По всій Україні розташоване було військо Речі Посполи­тої польської. Пильно й ретельно стерегли магнати своє добро.