Дім на краю магії

Розділ перший

Дев’ятка присіла за стосом ящиків з рибою на гамірному ринку. Мертва риба завжди виглядає такою здивованою, — подумала вона. — Здивована, що померла? Здивована, що її спіймали? Що ж, у всякому разі, Дев’ятку нічим не здивуєш. Вона не збиралася попадатися чи помирати, уклінно дякую. Хоча кожного дня ризикувала і життям, і свободою.

Дев’ятка провела кінчиками пальців по своїй порожній сумці, перекинутій через плече. Недовго їй лишилося пустувати.

Зосередитися.

Вона на мить заплющила очі, а тоді знову розплющила. Неначе кішка: помічає здобич, тихенько її переслідує, і в потрібний момент нападає. Але замість того, щоб принести мишу своєму хазяїну, Дев’ятка полювала на інакший подарунок.

Вона потрапила в немилість до Гаманса, старого ватажка банди. Їй потрібно було проявити себе. Довести, що вона гідна даху над головою і жалюгідної порції їжі, яку старий диявол видавав їй щодня. І зараз це був її шанс.

На ринку усі були заклопотані, метушилися й теревенили. Це було ідеальне місце для наскоку. Тачки торохтіли, торговці кричали, вози гриміли. Закутана в шаль торговка рибою стояла у дальньому кінці своєї ятки і вигукувала у натовп фрази про улов дня, яким, наскільки розуміла дівчинка, була просто надзвичайно велика і надзвичайно здивована риба. Дев’ятка пригнулася за ящиками і роззирнулася. По бруківці загуркотів віз, запряжений конем, затуляючи їй огляд. Коли він проїхав, Дев’ятка посміхнулася.

Ось вона, її здобич. Юна леді, яка стояла до неї спиною. Судячи з її зросту і статури, Дев’ятка припустила, що дівчина була всього на кілька років старша від неї, але гарно вбрана. Вона була у пишній червоній сукні й, що головніше, тримала в руках модну дамську сумочку, розшиту бісером.

Усі відчуття Дев’ятки були у бойовій готовності. М’язи напружилися. Вона стала у стійку, стиснула й розтиснула кулаки, випрямивши пальці — її ритуал перед наскоком.

Леді у червоному прямувала до крамниці тканин на іншому боці вулиці. Ідеально. Коли вона відчинятиме двері — втратить пильність на мить — Дев’ятка вріжеться у неї і вихопить сумочку.

Готовність через три…

О, вона обожнювала гострі відчуття.

Два…

Зосередитися на жертві.

Один…

Юна леді була майже біля дверей…

Уперед! Дев’ятка понеслася по бруківці, націлившись на свою здобич…

БАМ. Вона влетіла у дівчину, схопила сумочку…

Тієї миті крамар відчинив двері і його погляд упав на Дев’ятку та її витягнуту руку. Ні! Це могло погано скінчитися. Дев’ятка відпустила сумочку. Це точно могло погано скінчитися. Леді у червоній сукні заверещала і позадкувала.

Охоплена панікою, Дев’ятка кинулася назад до кошиків з рибою. Вона могла би пірнути між ящиків і навпочіпки пробратися до виходу…

— АГОВ!

Дев’ятці перехопило подих, коли на її плечі різко опустилися дві великі долоні.

— Я все бачив, дорогенька. Що за гру ти затіяла? — прогарчав крамар низьким голосом.

— Називається «Лови»! — відповіла Дев’ятка і, розвернувшись, схопила улов дня і кинула йому в обличчя. Крамар заточився і став ще здивованішим, ніж риба. Дев’ятка щосили штовхнула стос ящиків — мертва риба розлилася по вулиці потоком тельбухів — і чоловік врізався у ятку. На мить Дев’ятка затрималася, щоб подивитися, як торговка рибою лупцює крамаря добірним лобстером, а тоді побігла вулицею, ухиляючись від людей, коней, величезних паруючих куп…

Чвак. Дев’ятка зупинилася, поглянула на свій замазаний гноєм черевик і наморщила носа.

— Гей!

Озирнувшись, вона побачила, що до неї біжить побитий лобстером крамар. Вона пирхнула, а тоді щодуху понеслася через ринок. Їй потрібно було зникнути — знайти захисні стіни, за якими можна було сховатися, поки він не припинить погоню. Дев’ятка мчала повз вітрини крамниць і будинки, шукаючи поглядом те єдине місце, до якого вона могла податися, місце, в якому вона завжди буде в безпеці.

Ага! Ось і воно! Її м’язи трохи розслабилися. Висока, трохи занедбана будівля була найбезпечнішим місцем у світі. Два вікна зараз були забиті, на даху бракувало черепиці, але вицвілі, облущені сині двері були прочинені і чекали відвідувачів.

Дев’ятка швидко глянула через плече і побачила, що крамар досі проштовхувався крізь натовп і ухилявся від бродячих собак. Вона всміхнулася і, штовхнувши двері, прослизнула до бібліотеки. Петля скрипнула, коли вона зачинила двері за собою.