Джуді Муді проголошує незалежність. Книга 6

Увага! Увага!

Вона, Джуді Муді, була в Бостоні! У квасоляному місті! У Мас-са-чу-сет-сі! У колисці свободи, де народилися Бен Знаменитий Франклін і Пол Ревір. Саме в цих краях відбулося Бостонське чаювання і підписання Декларації незалежності.

— Бостон класний! — сказала Джуді.

Найкращим під час перебування у Бостоні було таке:

1) дводенна свобода від школи (а саме: від контрольної з правопису, від домашніх завдань і від тристорінкового звіту про прочитану книжку);

2) десять мільйонів годин свободи — не треба їздити в авто поруч зі Стінком;

3) свобода від щоденного розчісування.

Вона, Джуді Муді, пасажирка першого в Америці метро, прямувала нарешті до найсправжнісінької Стежки свободи! До місця, де почалася її країна. До початку всього.

Американська революція! Декларація незалежності! Свобода!

ГРАНДІОЗНО!

Джуді із сім’єю піднялася сходами і вийшла на свіже повітря парку Бостон-Коммон, де в інформаційній будці тато придбав путівник Стежкою свободи.

— Ти знала, що раніше в цьому парку паслися корови? — запитав Стінк. — Так написано на табличці.

— Ласкаво просимо до МУ-сса-чу-сет-са! — оголосила Джуді і розреготалася. Якби тут були Рокі чи Френк Перл, вони б також реготали.

— Лише подумай, — сказала Джуді Стінкові. — Просто зараз, цієї самої миті, коли я от-от ступлю на Стежку свободи, там, у Вірджинії, пан Тодд, напевне, дає «3-Т» класу контрольну з правопису. І саме в цю секунду мої однокласники гризуть гумки на своїх простих олівцях.

— Пощастило тобі. А я пропускаю сьогодні День футболок навспак.

— Стежка починається простісінько тут, у Бостон-Коммон, — сказав тато.

— Ми можемо піти подивитися на качок? — запитав Стінк. — Чи жаб? На мапі позначений жаб’ячий ставок.

— Стінку, ми вирушаємо Стежкою свободи. Не Жаб’ячою стежкою.

— З чого почнемо? — поцікавилася мама.

— Чаювання! Корабель Бостонського чаювання! — гукнула підстрибуючи Джуді.

— Ми подолали увесь цей шлях до Бостона задля чаювання? — скривився Стінк.

— Не просто чаювання, — відказала мама.

— Люди припливли сюди з Англії, — став пояснювати тато, — тому що хотіли свободи від королівських вказівок.

— Тату, це чергова ДНІ? Довга нудна історія? — запитав Стінк.

— Це все зовсім НЕ нудно, Стінку, — сказала Джуді. — Це початок всієї нашої країни. Якби не сталося того грандіозного чаювання, не було б і Америки. Американці відмовилися пити чай, привезений з Англії.

— Не лише чай, — додала мама. — Британці змусили їх платити несправедливі податки на купу товарів, таких як папір чи цукор. Називалися ці документи Акт про гербовий збір і Акт про цукровий збір. Та американцям ніхто не пояснив, на що використовуватимуться гроші з цих податків.

— Не розумію, — мовив Стінк.

— Ми не хотіли, щоб нами керував якийсь старий сердитий король, — пояснила Джуді.

— Америка хотіла бути самостійною і незалежною, — сказала мама. — Вільною від Англії. Вільною визначати власні правила й закони.

— Тому Томас Джефферсон написав Декларацію незалежності, — сказав тато.

— І всі впливові люди попідписували її, поставили по-справжньому вишукані автографи, — сказала Джуді, — наприклад, Джон Генкок, який першим підписав Декларацію. Правда, мамо?

— Саме так, — відповіла мама.

— Поки ми не вирушили Стежкою свободи, ходімо гляньмо на Дерево свободи, — запропонував тато. — Саме біля нього виголошували важливі промови про свободу.

— Як колись глашатаї? — запитав Стінк.

— Саме так, — відповів тато. — Ми прийшли.

— Я не бачу жодного дерева, — сказав Стінк. — Лише стару табличку на старій будівлі.

— Британці зрубали його, — пояснив тато. — Та це не спинило американців. Вони стали називати його Пеньком свободи — і виголошення промов тривало.

— Я не бачу жодного пенька, — пробурчав Стінк.

— Агов! Увімкни уяву, Стінку, — порадила Джуді.

— Діти, станьте перед табличкою, щоб тато зміг сфотографувати вас.

— Я все одно не бачу нічого особливого в тій Американській революції, — пробурмотів Стінк.

— Декому з нас подобається Американська революція, Стінку, — сказала Джуді. — Хай дзвенить свобода! — закричала вона. По її обличчю розсипалося волосся.

— Джуді, здається, я вранці просила тебе скористатися щіткою, — зауважила мама.