Джинго

Ніч видалася безмісячною, що якраз було на руку Міцьку Джексону.

Він виловлював цікавих кальмарів, названих так, бо крім того, що вони були кальмарами, вони ще й до всього були цікаві. Себто їхня цікавість була їхньою цікавинкою.

Тільки-но їх зацікавив ліхтар, що його Міцько підвісив на кормі свого човна, як вони зацікавились тим, що чимало їхніх побратимів несподівано зі сплеском вилітали з води і зникали.

Деякі з них навіть цікавились — якусь коротку мить — шпичастою штуковиною, що стрімко летіла до них.

Цікаві кальмари були страшенно цікаві. Жаль тільки, не дуже кмітливі.

Шлях до цієї ділянки був довгим, та для Міцька він зазвичай вартував витраченого часу. Цікаві кальмари були дрібні й сумирні, їх було важко знайти і, за словами деяких гурманів, у них був найгидкіший смак з-поміж усіх істот на світі. Саме тому на них був попит у деяких ресторанах, де висококваліфіковані шеф-кухарі ретельно готували страви, які не містили жодних слідів кальмара.

Проблема Міцька Джексона полягала в тому, що цієї безмісячної ночі під час нересту, коли кальмари особливо до всього цікаві, в морі вже, схоже, попрацював шеф-кухар.

Не було видно ані єдиного зацікавленого ока. Риб також не було видно, хоч зазвичай принаймні кількох приманювало світло. Втім, він помітив одну рибину. Вона сторчголов кудись неслася.

Він поклав тризубець і пройшовся в інший кінець човна, де його син, Лес, також не зводив очей із освіченого ліхтарем моря.

— За пів години нічогісінько, — мовив Міцько.

— Ти певен, що ми на правильному місці, батьку?

Міцько примружився, вдивляючись у виднокрай. На небі виднівся слабкий відблиск від міста Аль Халі, що розкинулось на хапонському побережжі. Він розвернувся. Інший виднокрай теж сяяв — вогнями Анк-Морпорка. Човен легенько похитувався посередині між двома містами.

— Ясна річ, — сказав він, але його словам явно бракувало певності.

Тому що на морі був штиль. А так не повинно бути. Човен злегка погойдувався, але не від коливань хвиль, а від їхніх порухів.

Відчувалось, як затишшя перед бурею. Але зорі мирно мигтіли в небі, де не було ані хмаринки.

Зорі також відблискували на поверхні води. А таке ви вже не часто побачите.

— Гадаю, нам пора вшиватися звідси, — сказав Міцько.

Лес показав на охляле вітрило.

— Чим замінимо вітер, батьку?

Саме тоді вони почули плюскіт весел.

Міцько, з усіх сил мружачись, зумів виокремити лише обриси іншого човна, що наближався до нього. Він схопив тризуба.

— Я знаю, що це ти, злодіяко заморська!

Весла перестали гребти. Водою покотився голос.

— А най би тебе тисяча чортів схопили, клята почваро!

Човен ковзнув ближче. На вигляд чужоземний, з очима на носі.

— Ти їх всіх виловив, еге? Та я заколю тебе тризубом, донна потолоч!

— Шаблюку тобі в шию, ти брудний сину собаки жіночого роду!

Лес визирнув за борт. На поверхні моря пінились крихітні бульбашки.

— Батьку? — покликав він.

— Це Шмельц Аріф! — гаркнув його батько. — Запам’ятай цю пику! Він вже роками сюди запливає і краде наші кальмари, злосний брехливий чортяка!

— Батьку, там...

— Берися до весел, а я повибиваю його гнилі зуби!

Лес почув, як на іншому човні хтось сказав:

— ...бачиш, синку, як підступний рибний крадюга...

— Греби! — заволав його батько.

— Весла в руки! — крикнув хтось на іншому човні.

— Чиї це кальмари, батьку? — запитав Лес.

— Наші!

— Що, ще до того, як ми їх зловили?

— Просто заткайся і греби!

— Батьку, я не можу зрушити човен із місця, ми на щось сіли!

— Під нами сотня морських сажнів, хлопче! На що тут можна сісти?

Лес спробував виплутати весло зі штуковини, що поволі зринала зі спіненого моря.

— Схоже на... курку, батьку!

З-під поверхні долинув звук, подібний на дзвін чи то ґонґ, що повільно погойдувався.

— Кури не вміють плавати!

— Вона залізна, батьку!

Міцько метнувся у хвіст човна.

То таки була залізна курка. Вона п’ялася до зір, вся в водоростях й мушлях, з яких струмила вода.

Курка сиділа на хрестоподібному сідалі.

На кожному з чотирьох вістрів хреста було по літері.

Міцько підніс ліхтар ближче.

— Якого...

Тоді виплутав весло і всівся поруч із сином.

— Греби, мов ошпарений, Лесе!

— Що відбувається, батьку?