Іван Тобілевич (Карпенко-Карий). Нарис життя і творчості.

Від автора Кілька років тому, коли в Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України виник задум підготовки багатотомної академічної історії української літератури, мені, як автору монографії про українську романтичну драму 30–80-х років ХІХ ст. (К.: Наукова думка, 1990), дісталися параграфи, що власне і стосувалися української драми. Щоправда, тут ішлося не про романтичну, а реалістичну у своїй основі драматургію 1870– 1890-х рр., себто передусім творчість Марка Кропивницького та Івана Тобілевича (Карпенка-Карого). Обсяг цих текстів було визначено на рівні 3,5–4 друкованих аркушів про кожного з цих класиків. Свою працю я розпочав із вивчення творчої спадщини Івана Тобілевича (Карпенка-Карого), тобто того письменника, який здався мені найскладнішим, а відтак і найцікавішим з когорти знаменитих корифеїв українського реалістичного театру й драматургії, хоча я мав уже досвід праці над творчістю іншого корифея — наприкінці 1980-х рр. для видавництв “Наукова думка” та “Дніпро” я готував томи вибраних драматичних творів Марка Кропивницького (обидва видання побачили світ 1990 р.). Я досить швидко переконався у слушності висновку одного з найавторитетніших сучасних дослідників української драматургії, зокрема й творчості Івана Тобілевича, професора Ростислава Пилипчука, котрий писав, що “не знецінюючи того, що зроблено в справі видання творів і дослідження драматургічної і акторської творчості І. Карпенка-Карого”, про якого справді опубліковано “безліч досліджень у вигляді окремих монографій, статей у наукових збірниках, журналах і газетах”, на сьогодні “ми не можемо задовольнятися зробленим” 1. Перше, що має мати перед собою дослідник творчої спадщини будь-якого письменника, особливо класика, це справжні, не спотворені цензурним втручанням, його тексти. Оскільки такого академічного зібрання творів і листування І. Тобілевича, врешті, як і будь-якого іншого українського митця ХІХ–ХХ ст.,

1 Пилипчук Р . Я. І. Тобілевич (Карпенко-Карий) — виданий і невиданий // Творчість І. Карпенка-Карого: слово і дія через віки. Збірник науковометодичних праць. — К., 2005. — С. 35. в тому числі й Т. Шевченка, дотепер усе ще нема1, виникли зрозумілі труднощі у пошуку тих варіантів текстів драм, які б цілком відповідали творчому задуму митця. До цього додалося й те, що відсутня також наукова біографія драматурга. Без таких видань дуже складно давати інтерпретаційну оцінку його творчості, врешті, непросто навіть хронологічно розташувати самі тексти драм. Академічне видання містить необхідні для всебічного й глибокого літературознавчого аналізу варіанти і редакції творів, дослідження історії і специфіки їхніх текстів, врешті, коментарі, що вкрай необхідно для справжнього наукового дослідження творчої лабораторії письменника, з’ясування особливостей його мистецької індивідуальності. Про складність вивчення своєї творчої спадщини писав і сам письменник, який дуже часто по кілька разів переробляв тексти творів. Так, у листі до сина Назара від 16 березня 1897 р. драматург зазначав з приводу комедії “Премудрий Соломон” (остаточна назва “Чумаки”): “Я тепер став дуже требовательним до себе, і через те мене мало задовольняє всяка річ, написана мною” 2. Із відсутністю академічного зібрання творів і листів, а також наукової біографії драматурга (це своєю чергою передбачало замовчування окремих художніх текстів та фактів біографії письменника), безпосередньо пов’язана й відсутність ґрунтовних наукових досліджень, в яких неупереджено та всебічно була б проаналізована вся творча спадщина І. Тобілевича у контексті його часу, об’єктивно висвітлені всі складові його світогляду 3, врешті повною мірою було б написано про його внесок у розвиток театрального мистецтва передусім як актора тощо. 1 За спостереженням Р. Пилипчука, крім текстів “деяких недрукованих переробок, серед яких і «Мазепа» (за К. Милославським-Винниковим)”, є ще ціла низка досі неопублікованих незакінчених начерків і листів Карпенка-Карого (див.: Пилипчук Р . Я. І. Тобілевич (Карпенко-Карий) — виданий і невиданий. — С. 37-38).