Серія «Красиве і корисне»
Випуск ІІ
Сергій Синюк
Дванадцять лекцій про фундук
Серію «Красиве і корисне» засновано 2016 року.
Лекційний цикл викладає в популярній формі систематизовані знання про властивості, історію вирощування та сучасну агротехніку крупноплідної ліщини-фундука. Книга буде корисна як аматорам присадибного рослинництва, так і керівникам й активістам сільських територіальних громад, підприємцям.
Лекція перша
Сучасна ситуація в сільському господарстві. Переваги садівництва над рільництвом для приватних господарів та кооперативних господарств
Тих, хто уже знайомий з моїми попередніми роботами, може здивувати тема нового лекційного циклу. Писала собі людина історичні романи, читала лекції про волинську літературу та військову історію Середньовіччя – і на тобі.
Лекції з садівництва.
Та ще й на таку вузькоспецифічну тему.
Та ще й для аудиторії, в котрій кожен, чи принаймні – кожен другий, сам собі агроном, сам собі академік сільськогосподарських наук. За самим фактом народження в українському селі, за самою тільки належністю до нації вроджених хліборобів, які вивели Україну на позицію житниці Європи, одного з лідерів світового ринку продовольства.
Проте насправді – це тільки наші ілюзії. Це ми самі себе вважаємо лідерами. Часто – абсолютно безпідставно. Навіть на наших приватних, ретельно оброблених за дідівськими рецептами, городах середні врожаї картоплі вдвічі нижчі за білоруські і втричі – за нідерландські. Та й абсолютна зацикленість на картоплі, як на «страховці від можливого голоду» (а саме так одна симпатична господинька пояснювала мені причину тотальної нашої «потатофілії») виглядає не дуже мудро. Ірландцям у 1845–49 роках картопля не помогла, хоч нею на ту пору були засаджені чи не всі орні землі Зеленого острова. Натомість чимало народів Європи в часи великих недородів порятувала від голодної смерті якраз ліщина. Денний споживчий мінімум калорій і увесь спектр необхідних речовин людині постачають двадцять горішків ліщини, або дванадцять горіхів фундука.
У масштабному рільництві справи нітрохи не кращі. Розораність наших земель – найвища в світі і різні види ерозії добивають залишки гумусу в легендарних українських чорноземах. У сільське господарство країни прийшли настільки ефективні господарники, що їм вже непотрібне саме село. Сучасній агрофірмі для того, щоб виростити на орендованих паях соняшник, ріпак чи кукурудзу і продати врожай за кордон, потрібні три трактори, два комбайни і десять працівників. Парадоксальним чином в Україні зараз повторюється ситуація шістдесятих років дев’ятнадцятого століття: великим латифундіям, орієнтованим на профільні високоприбуткові культури непотрібна надлишкова робоча сила, а сільський господар не має коштів і засобів, щоб обробити землю самотужки. Наразі ситуація трохи компенсується тим, що селяни досі – номінальні власники землі і агрогіганти мусять хоч трохи з ними рахуватися. Але повним ходом йде психологічна підготовка до скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Людям промивають мізки фразами «Із землі ще ніхто не розжився», «Самі ви ради не дасте». Для того, щоб одного дня сказати: продавайте нам земельку мерщій, беріть за неї, що даємо, і за те дякуйте. І не заїкайтеся потім за якісь податки в місцевий бюджет, капіталовкладення в місцеву інфраструктуру та інший соціальний баласт.