Привид, який спить у валізі. Книга 2

— Скоро прийде святий Миколай! — радісно вигукнула Маргарита, прокинувшись одного ранку.

Вона солодко потягнулася, а її друг, Привид, ледь розплющив очі і сонно пробурмотів:

— Що, сьогодні? Ти не казала, що чекаєш гостей.

— Та ні, не сьогодні!

— Хух, а я вже, було, подумав, що знову доведеться ховатися у шафі.

Привид насуплено потер очі — гостей вранці він не любив, та й загалом не дуже любив. Адже вдень Привид не міг показуватися на очі нікому, крім Маргаритки. Інакше йому б довелося покинути подругу, її затишний дім і рушати на пошуки нового будинку.

Тож коли до Маргаритки приходили її нові однокласниці, Привид пересиджував у шафі. А коли дівчатка йшли, він обережно вистромляв зі щілинки носа і щоразу нарікав, як йому від того сидіння в шафі болить спина. На що Маргарита лише сміялася й радила зробити руханку.

— Та ні, що ти?! Від Миколая не потрібно ховатися! І взагалі, спершу йому потрібно написати листа!

Привид аж сів у бузковій валізці, що слугувала йому за ліжко. Писати він не вмів. А тут Маргаритка каже: треба.

— От що за халепинка із самісінького ранку? — буркнув Привид.

— Та що ти, це ніяка не халепинка! Писати листа до Миколая — це ж найкраще у світі заняття! — вигукнула Маргарита, яка вже встигла зіскочити з ліжка і сіла на шпагат поруч із валізою.

Привид урешті теж вибрався з постелі і, схопившись за бильце ліжка, повиснув униз головою. Тоді перекинувся і сів на ліжко Маргаритки. Поглянув на неї вичікувально.

— То навіщо писати йому листа? І хто це взагалі такий?

— Ти не знаєш, хто такий святий Миколай?!!

Маргаритка аж підскочила зі шпагату і зробила місточок, здивовано поглядаючи на Привида знизу вгору. Тепер їй здавалося, що головою він сягає стелі.

— Ні. І писати не вмію, — Привид геть засмутився.

— Не хвилюйся, я тебе навчу. Або напишу листа і від твого імені.

Маргарита хутко підвелася і, крутнувшись на одній нозі, схопила з комода свій нотатник та ручку і почала щось швидко строчити на чистому аркуші.

— І що оце ти там понаписувала тими своїми закарлючками? — заздрісно запитав Привид, розглядаючи листа через Маргаритине плече.

— Сам ти закарлючка! Не дуйся, зараз усе дізнаєшся, — і Маргарита прочитала листа вголос.

— Агов, я не сам їв ті горішки! Не зводь на мене наклеп, — обурився Привид і, зненацька схопивши подушку, тріпнув подругу по спині.

— То он ти який! — заволала Маргарита і схопила другу подушку…

Коли бій скінчився, друзяки захекано вляглися горіпупа і розреготалися.

— Ти ж для мене нічого не попросила, Марго!

— Ой, справді. Вибач, Привиде. Зараз допишу. А що б ти хотів?

— Я б хотів навчитися писати. І читати, — миттю озвався Привид, тож дівчинка швиденько додала:

— Ти поїдеш зараз на пошту? — запитав задоволено Привид.

— Навіщо?

— Як навіщо? Листа відіслати.

— Та ні! Миколай сам забере листа вночі. Треба просто залишити його на підвіконні, — пояснила дівчинка.

— Він що, якийсь чарівник? — здивувався Привид. — Листи з вікна забирає, бажання виконує…

— Е ні, Миколай не чарівник. Він — святий, — пояснила Маргаритка. — І він завжди допомагає воякам, морякам, а ще — бідним людям. А також — невинно засудженим. І дуже щедро обдаровує дітей.

— То коли ж він прийде? — у Привида аж очі загорілися від захвату і нетерплячки. Невже він таки навчиться читати і писати?! Варто лишень попросити святого!

— Миколай прийде в ніч на 6 грудня, а це вже за тиждень, — пояснила Маргарита, старанно вимальовуючи сніжинки в листі до святого.

— Можна, я теж намалюю кілька сніжинок? — попросив Привид. — Малювати я вмію.

Маргаритка підсунула йому аркуш і дала фломастер.

Привид так зосереджено малював, що аж язика висолопив.

— Стій! — раптом гукнула Маргарита, і з переляку Привидові з рук випав фломастер.

— Що? Чого? Я щось не так зробив?

— Та ні, просто я хотіла сказати тобі, що оце ти зараз, вважай, написав букву Х. Хатка! Ти вже трішки вмієш писати. Принаймні одну букву — точно!

— Справді? — Привид аж зашарівся з гордощів.

— Так!!! — Маргарита ледь не стрибала на ліжку. — Дивися. А якщо просто отаку риску намалюєш і вгорі крапку — то це літерка «І»! А якщо дві крапки вгорі — то «Ї»! Це, до речі, унікальна літера, яка є лише в українській мові, уяви собі!