Наші приховані дари. Книга 1

Перш ніж почалася моя історія з ворожінням на картах Таро з Карцеру, мене чотири рази карали, залишаючи після уроків, я отримала три записки до батьків, два табелі з поганими оцінками й урешті один четвер була змушена просидіти замкнена в шафі.

Коротко розповім, що сталося.

Пані Гарріс призначила мені покарання після того, як я кинула черевиком у пана Бернарда. Це була помста за те, що він назвав мене дурною, бо я не знала італійських дієслів. А я йому відповіла, що вчити італійську мову взагалі немає сенсу, краще вчити іспанську, адже вона більш поширена і нею володіє більше людей. На це пан Бернард зазначив: якщо мені здається, що я вивчила б іспанську швидше, ніж зараз вчу італійську, то я глибоко помиляюся. І обернувся до дошки.

Тоді я кинула черевик.

Підкреслюю: я не влучила у вчителя. Черевик просто вдарився об дошку біля нього. Але, здається, усім, окрім мене, на це начхати. Можливо, якби я мала найкращу подругу чи взагалі хоч якусь подругу, то було б кому за мене заступитися. Вона могла б сказати їм, що це просто жарт і що я ніколи навмисне не вдарила б учителя. Або пояснити, що зі мною таке трапляється: розчарування і лють, які я не можу ні передбачити, ні контролювати, просто накривають мене з головою.

Але подруги я не маю і не певна, що на неї заслуговую.

Я приходжу відбувати покарання у вівторок уранці. Пані Гарріс чекає на мене у своєму кабінеті, а потім веде в підвал.

У школі Святої Бернадетти я провчилася чотири роки. За цей час двічі замерзали каналізаційні труби, а тоді їх проривало. Вже мовчу про щорічні потопи. Через це дві маленькі класні кімнати в підвалі вкриті трав’янисто-зеленою цвіллю — і все тут нею тхне. Учителі намагаються не проводити занять у цих класах, натомість тут зазвичай залишаються після уроків покарані учні, проводять іспити та зберігають різноманітний мотлох, який ніхто так і не зібрався викинути.

Святий Ґрааль цього підвалу — Карцер, довга й глибока шафа, що навіює згадку про кімнату тортур директорки Транчбул у «Матильді» Роальда Дала.

Пані Гарріс драматично махає рукою на шафу:

— Та-да-а-а!

— Ви хочете, щоб я вичистила Карцер? — шепочу я. — Це негуманно.

— А кидатися в людей черевиками гуманно, Мейв? Стеж, щоб загальне сміття не перемішалося зі сухими відходами, призначеними для переробки.

— Але я в нього не влучила, — наполягаю я. — Ви не можете змушувати мене це прибирати. Не саму. Пані, там може бути дохлий щур.

Вона вручає мені рулон чорних пластикових пакетів:

— Ну, то кинеш його в загальне сміття.

І вона залишає мене там. Саму. У моторошному підвалі. Звідки ж почати? Я копирсаюся у мотлоху, бурмочучи сама до себе, що в ньому і є вся суть школи Святої Бернадетти. Вона не схожа на нормальні школи. Це був просто великий вікторіанський міський будинок, який у 1960-х роках успадкувала сестра Ассампта. Ну... ми називаємо її «сестра», але насправді вона не черниця. Вона була послушницею, як Джулія Ендрюс у «Звуках музики», але покинула монастир і заснувала школу для «вихованих дівчат». Напевно, це було гарною ідеєю, коли «вихованих» дівчат у місті було не більш як десяток. Але зараз нас приблизно чотириста. Усі штовхаються у цьому напівзруйнованому будинку, а класні кімнати — це перероблені спальні на горищі, що наскрізь продуваються вітрами. Навчати тут свою доньку непристойно дорого. Мені слід було б перестати безконечно скаржитися мамі й татові, адже решта їхніх четверо дітей не відвідували таких шкіл. Вони вдалися досить розумними, тож вступили в безплатні школи без допомоги батьків.

Семестр у школі Святої Бернадетти коштує приблизно дві тисячі євро. Не знаю, на що витрачають ці гроші, але точно не на охорону здоров’я чи безпеку учнів. Я не можу навіть приступитися до Карцеру, бо зламані парти й стільці загороджують прохід. Струмінь гнилого запаху й пилу б’є мені в ніс щоразу, коли я відтягую ще якусь частину меблів. Я намагаюся витягувати по шматку мотлоху та складати його на акуратну купу в кутку класу, але коли ніжки стільців починають вислизати мені з рук і дерти колготки, перестаю перейматися порядком. Знімаю свій шкільний светр і починаю шпурляти сміття кімнатою, немов олімпійська чемпіонка з метання списа. Хоч випущу пару.