Холодне Поле

пролог 09.01.2000

Холод пожирав плоть, наче зграя голодних диких щурів. На заваді йому не ставали ані ввімкнений двигун «жигулів», ані метал, ані кілька шарів теплого одягу.

«А може, це щось інше? Страх? Страх, що сьогодні бути нам не захисниками, а трунарями…»

— Темрява і холод — справжній Гельгейм, — зронив лейтенант міліції Іван Бурий, вдивляючись у непроглядну сірість за лобовим склом.

Бурого — дитя радянсько-китайської дружби — колеги називали Вікінгом (за любов до скандинавської міфології) значно частіше, ніж на ім’я, по батькові, прізвище чи звання. Той у відповідь лише криво посміхався — усмішка часто виникала на його обличчі незалежно від ситуації: ще одна виразна риса цього доволі посереднього міліціонера.

На мить Бурий відірвався від споглядання дороги і зиркнув на напарника — старшого лейтенанта Артура Ковальського. Той мовчки вдивлявся в пітьму зимового ранку, ніяк не реагуючи на Вікінгову репліку: чи то повернувся до перерваної невеселої думки, а чи сподівався, що мовчанням схилить до тиші й колегу.

Коли Бурий отак необачно відволікся, наступної ж миті «жигулі» почало перекошувати, тож він заходився шалено крутити кермо то в один бік, то в інший. Гума пронизливо заверещала, ковзаючи по зледенілому асфальту.

— А наш Наґльфар із ревом мчить собі через цю вічну зиму просто на Раґнарьок, — вів далі Бурий. — Ми точно ті льодяні велетні…

Ані Артур Ковальський, ані тим паче сам Іван Бурий зростом не скидалися на велетнів — хоч льодяних, хоч якихось іще.

— Вікінгу, — Ковальський таки перевів погляд із хуртовини за вікном на лейтенанта. — Заткнися і дивись на дорогу!

Іван Бурий був старший на кілька років за колегу, та все ж наказові підкорився. І річ була не в субординації. Артур Ковальський мав просто таки містичний дар командувати. «Гени», казали ті, кому прізвище «Ковальський» було знайоме не лише в контексті молодого старлея.

Щойно Артур прийшов сьогодні на роботу, аж лейтенант тут-таки повідомив йому про виклик: у чотирнадцятій квартирі, на Леніна, 10, галас і звуки бійки. Власне, виклик надійшов іще вночі, однак Бурий, що мав нічне чергування напередодні, не зміг поїхати, оскільки службове авто відмовлялося заводитися на такому морозі, й реанімувати нещасний «жигуль» вдалось лише зранку, коли трохи потеплішало. Ковальському було що сказати і на адресу Вікінга, і на радянський автопром, і на погоду, і на комунальників, які не квапилися зменшувати схожість пейзажів їхнього міста на декорації ядерної зими, але він поки що вирішив утриматися від коментарів — може, біди ще не сталося.

Чотирнадцята квартира на Леніна, 10 була одним із тих «нехороших» помешкань, які є майже в кожному будинку. Дзвінок не працює; килимок, підлога та стіни вкриті плямами, про походження яких краще не думати на повний шлунок; двері мають такий вигляд, немовби їх намагалися вибити середньовічним тараном: часто вони бувають відчинені, принаймні частково, а довкола тупцяють істоти, більше схожі на хрестоматійних чортів, аніж на людей. Жило у цій «нехорошій квартирі» подружжя пияків, і Ковальського, або ж когось із його колег, викликали вгамовувати парочку щонайменше двічі на тиждень. Сімейство мало дочку-школярку, яку органи опіки досі не забрали в дитячий будинок із причин, про які Ковальському залишалося тільки здогадуватися. Артур собі думав, що рано чи пізно батько з матір’ю таки потруяться «пальонкою» і просто вже не прокинуться із забуття після чергової пиятики. Після Нового року, коли дівчинку, в порваному одязі й без жодного живого місця на обличчі, забрала «швидка», старлей став замислюватися про те, щоб прискорити оте «рано чи пізно». Скажімо, підмішати їм до спирту якісь пігулки. Або ж просто зарубати обох, як курей, і видати це за наслідки п’яної бійки. У тому, що йому це зійде з рук, Артур не сумнівався. У тому, що мала буде йому вдячна, — тим більше. Психіку її це вже не вбереже, звісно, але дитячий розум здатний на дива, коли потрібно врятуватися від потрясінь.

Потрібна була тільки нагода. Та зараз, коли вона, схоже, з’явилася, в душі Ковальського почало накручуватися: чи не припустився він помилки, вичікуючи? Фатальної, можливо, помилки для життя тої школярки?