Сон короля

Емма дивився з вікна аудиторії на кам’яні клітини площі Дзержинського. Йому ввижалося, ніби це величезний панцир. Маленька фігура на кубику постаменту, будівлі, ліхтарі — усе приклеєне до спини черепахи і, звісно, просувається вперед, до світлого майбутнього, але так повільно, що важко розгледіти хоч якісь зміни навкруги. Або ж черепаха така велика, що на її спині легко вміщається весь світ. Ця думка дуже сподобалась Еммі. «Світ спочиває на черепасі», — записав він у своєму конспекті з історії партії на останній сторінці. Про всяк випадок олівцем. Мати вчила його бути обережним: не обпечися, не застудися, не помилися! Із таким не жартують. Тим більш 1978 року.

— Що вас так розвеселило, юначе? Ви цілу лекцію посміхаєтесь, — лектор тицяв ручкою перед собою, і Емма не одразу зрозумів, що звертаються саме до нього.

— Я в захваті, — відповів хлопець.

— Що саме вас захопило, дозвольте поцікавитися? — лектор примружився, схилив голову набік.

— Мудрість наших вождів, — натхненно відповів Емма.

— Прізвище? — лектор клацнув ручкою.

— Прямков, — захолонувши, відповів хлопець.

Прямкову завжди хотілося бути письменником. Коли Емма ходив до третього класу, він охайно виводив на обкладинці зошита своє прізвище «Прямков» і мріяв написати таку книжку, щоб розміром та кількістю сторінок не поступалася старій енциклопедії тридцять четвертого року. Енциклопедію цю Емма бачив у сусіда по комунальній квартирі, коли разом із однокласниками, майбутніми піонерами, оббігав весь дім, збираючи макулатуру. Сусід дядя Коля у відповідь на запит школярів поскуб брудним нігтем груди під синьою бавовняною майкою, вигріб з-під столу стос газет: «Нате…». Потім зважив у руці закопчений чайник і поставив його на темно-зелений том енциклопедії, а на вдячний дитячий гомін гаркнув кашлем: «Усе».

Десь до восьмого класу Емма не втрачав надії створити який-небудь шедевр світової літератури. Йому марилося, що коли-небудь втомлено й сумно, як Хлєбников, скаже про себе: «А таких, як я, жодного нема…». Його руки були синіми від чорнила, прищаве чоло вкривав кучерявий чуб. Він уже здогадувався з поглядів однокласниць, що блондин із блакитно-сірими очима — це виграшний білет у лотереї чоловічих чеснот. Але тут у його життя ввірвалися класики, сучасники й комсомол.

Стати класиком — це дуже привабливо. Навіть пояснювати нема чого, достатньо лишень зазначити — обов’язкове включення до шкільної програми. Хоча з іншого боку: скільки класиків здобули визнання ще за життя? Із сучасними поетами й прозаїками було трохи складніше. Їм Еммануїл заздрив. Шалено. Думки про те, що вони вже щось пишуть, і про те, що хтось із них уже стоїть у черзі на присвоєння звання «майбутній класик», приходили до нього щоразу, коли він розгортав у бібліотеці підшивку журналу «Юність» або «Красная Новь». Але це ніяк не спонукало до творчості. «Я зміг би краще…» — гордо думав хлопець після читання чиєїсь повісті...

Очікуючи, поки закипить гороховий суп, Емма дивився, як сусідка крутить фарш на котлети. Кусні мерзлої яловичини, білі сухарі, шматки свинини, скибки старого сала й половинки перламутрової цибулини — усе падало в жерло м’ясорубки, аби перетворитися на рожевих хробаків. «Як Толстой. Хочу бути письменником рівня Толстого!..» — промайнуло в його голові. Суп завирував. Емма зняв алюмінієву каструльку з вогню жмутом ситцевих ганчірок — мама працювала швачкою в ательє, їй бракувало часу на прикрашання побуту.

До філологічного факультету університету Еммануїл Прямков вступив без особливих складнощів. Крім нього, на потоці навчався ще аж один хлопець, але в групі прикладної лінгвістики. Писати конспекти власноруч доводилося зрідка — вистачало однокурсниць, які майже не заперечували, якщо Еммануїл позичав у них зошити. За підсумками другого семестру з вісімдесяти жриць філології шістнадцять присвячували йому вірші, десять підгодовували пиріжками — усі інші періодично ходили з ним до кіна, сідали поруч на семінарах, засинали в одному ліжку, пили чай в університетському буфеті й заглядали у вічі, але не могли точно визначитися зі своїм ставленням до нього. Таке насичене життя не залишало Еммі можливості творити.