Книговидавнича справа в Україні: 1917—1920 рр.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АТ — Акціонерне товариство

ВУЦВК — Всеукраїнський центральний виконавчий комітет

Всевидав (Всеукрвидав) — Всеукраїнське видавництво

Всеувито — Всеукраїнське учительське видавниче товариство

МВС — Міністерство внутрішніх справ

МНО — Міністерство народної освіти

НКОЗ — Народний комісаріат охорони здоров'я

ПОЮР — Потребительное общество юга России

ПССТ — Полтавська спілка споживчих товариств

Укрцентраг — Українське центральне агентство з постачання і

розповсюдження творів друку

УНР — Українська Народна Республіка

УНІК — Український науковий інститут книгознавства

УСРР — Українська Соціалістична Радянська Республіка

УТА — Українське телеграфне агентство

УЦР — Українська Центральна Рада

ВСТУП

В Україні, як і в усьому світі, видавнича діяльність відіграє роль визначного соціального та культурного явища, позитивно впливаючи на суспільство, сприяючи формуванню громадської думки, спонукаючи до активної діяльно сті державні, наукові й громадські організації. Вона є важливою галуззю людської діяльності, яка забезпечує передачу інформації в часі у вигляді текстового й ілюстративного матеріалу.

Книгознавчі розвідки за часів радянської влади проводили Ю. Меженко, С. Постернак, В. Ігнатієнко, Ант. Козаченко, К. Довгань, К. Копержинський, А. Щербак, І. Золотоверхий, О. Дей, О. Молодчиков.

Висновки радянських дослідників полягали у твердженні, що досягнення книгодрукування в Україні 1917–1920 рр. є заслугою більшовицьк ої революції . Приміром, О. Дей та О. Молодчиков наголошували, що нова у країнська книга після жовтневих подій 1917 р. набула якісно нових рис, а саме марксистсько-ленінську партійність, ідейність, народність, служіння інтересам будівників нового життя.

Радянські науковці не повною мірою використовували архівні документи, що завадило створенню цілісного об'єктивного у явлення про формування та розвиток книговидання в державі; орієнтація на ідеологічно упереджені схеми призвела до ігнорування висвітлення видавн ичої справи років Української революції.

Події з життя радянського с успільства середини 1980-х років стали потужним поштовхом для перегляду й переоцінки історіографії народу України загалом та історії книговидання зокрема. Доктрина розвитку і діяльності К ПРС на офіційному рівні почала переосмислюватися в дусі «демократичного соціалізму», але потрібен був час для усвідом лення повороту суспільного життя.

З прийняттям незалежності України бере відлік новітній етап досліджень доби Української революції. Відхід від заідео- логізованості дозволив вітчизняним вченим узятися до проведення якісно нових досліджень у цій галузі. Доступ до раніше засекречених архівних документів сприяв незалежному науковому пошуку, об'єктивності, вірогідності й вичерпності джерельної бази в оцінці формування книговидавничої справи в Україні та діяльності її видавничих осередків. Постали роботи з освоєння нової методології наукових розробок становлення українського книговидання, зокрема інше усвідомлення цього історичного факту, виокремлення концептуальних орієнтирів і підходів.

Можливості, що з'явилися останніми десятиліттями, дали змогу ефективніше вивчати, вводити до наукового обігу різноманітні джерела, відкривати нові горизонти пізнання й осмислення спірних питань. Серед досліджень у галузі видавничої справи необхідно виокремити ті, що характеризують динамічну актуальність проблематики й розкривають закономірності розбудови книговидання в Україні . Акцентують питання щодо діяльності урядів (УЦР, УНР, Гетьманату, Директорії ), які усвідомлювали необхідність змін у державі, відносячи до переліку невідкладних завдань розвиток видавничої справи як могутнього фактор а піднесення духовності народу та формування національної свідомості.

Для вирішення цих питань автор ка здійснила комплексний підхід, а саме: надала узагальнювальні відомості про політику українських і радянського урядів в управлінні видавничою справою , показала процес організації державних інституцій, виокремила характерні особливості книговидання в регіонах України, схарактеризувала діяльність видавничих осередків, проаналізувала кількісні показники випущених ними книг і розкрила основні складники системи книгорозповсюдження.

Сучасні вчені внесли суттєві доповнення до об’єктивного висвітлення тенденцій утворення українського книговидання за допомогою введення до обігу нових історичних джерел і фактів, щоб належним чином відобразити реальний хід подій, створити атмосферу правди, глибокого і конкретного осмислення тих подій.

Науковий доробок дослідників О. Дроздової, Т. Ківшар, Д. Розовика, Н. Романюк, М. Сенченка, Ю. Телячого, М. Тимошика, Л. Фіть та інших певною мірою заклав підвалини для подальших розробок зазначеної проблематики. Праці згаданих авторів стали вагомим підґрунтям для вивчення державницького курсу розбудови видавничої справи, забезпечення населення літературою рідною мовою, створення українських видавництв, налагодження випуску нової навчальної та історичної літератури, без якої неможливим було будівництво української держави.

Так, і сторичний аспект видання українськ ої художньої книги як склад ника культуротворчої діяльності української інтелігенції в період національного відродження роз крито в роботі Ю. Телячого. Історію Книжкової палати України, яка сьогодні має найбільший фонд друкованої продукції, виданої на терені нашої держави, починаючи від 1917 р., у контексті становлення державної бібліографії вперше комплексно висвітлено у праці М. Сенченка , а загальні тенденції історії видавничої справи вивчав М. Тимошик.