Я є Україна. Світоглядний всесвіт українців

В дорозі до себе

На початку третього тисячоліття Україна розгублено зупинилась на перепутті. Куди йти далі? Віками вистраждана й омріяна свобода прийшла в наш дім убогою старчихою, а зараз вповзла ще й війна. І настав час кожному задуматись над тим, а що ж таке істинна Воля? Чи є вона чинником державним або правовим, чи підлягає /afii10104_afii10104 суть означенню за законами людського права, чи залежить вона від того, як нас сприймають сусіди?

А може, дух Свободи — у найглибших тайниках наших душ, нашої духовної природи? Ми завжди бачили ворогів зовнішніх: вони були відверто зухвалі, агресивні, підступні, нищили нас фізично, плюндрували наші землі, руйнували саме середовище життя, зневажали нашу спадщину та історію.

І ось нині відчутно відкрилась сумна картина: найстрашніший ворог усередині нас. «Пізнай себе самого» — ця велична заповідь предків застережливо пильнувала нас упродовж тисячоліть. Нинішня розгубленість на роздоріжжі епох — результат найперше зубожілості нашого духу, втрати зв’язку з духами предків, які завжди були для нашого земного світу оберігаючим покровом, живили нас енергією вічності.

Вороги навчили нас роз’єднуватись: по горизонталі істор/afii10103_afii10104 розпинають Україну, ділячи /afii10104_afii10104 на язичницьку, християнську, московську, радянську. Пам’ять предків занедбана через невідання своїх коренів: ми звикли «економити» на власній істор/afii10103_afii10104, обрубавши безпечно /afii10104_afii10104 коріння на глибині Київської держави. Туди дорога меншбільш протоптана для нас і позначена дороговказами чужинців. Глибше «німець», за визначенням Шевченка, не дав дозволу заглядати. То нам, нинішнім, так зручніше.

Але тепер Московія намагається обрубати уже вершечок нашої істор/afii10103_afii10104, зазіхаючи і на Русь, і на Київ, намагаючись стерти з лиця землі навіть ім’я наше — Русь- Україна.

Тепер це невігластво, ця забудькуватість оголились війною: ворог б’є нас саме по слабкому місцю, відбираючи історію, мову, землю. Йому, виявляється, потрібне саме те, чого ми так легковажно зрікались.

Видання присвячене 30-й річниці Незалежності України, здійснене за сприяння

Міністерства культури та інформаційної політики України й Українського

інституту книги. Видання призначене для безоплатного розповсюдження.

Ця війна пробудила нас, загострила свідомість. На лезі меча наша душа і пам’ять освічуються покликом предків. Далі не зможемо ступити ані кроку, поки не збудимось від летаргічного сну забуття, не запрагнемо самі, без чужих підказок, вслухатись у Прамову своєї землі. Вона ще не замовкла навіки. Підкидає нам незотлілі черепки прадавньої культури, розкриває ключі могил, засвічується тайнами Слова. Одкровення прадавніх українських символів, закодованого тайнопису вічності приходять до нас несподівано у снах і ясновидіннях, змушують ще і ще раз вдивлятись і вслухатись у дивну симфонію звуків, ліній, барв…

Це говорить Україна...

І вона нагадує кожному, що поняття Я і Україна — нероздільні. Україна — це родова сукупність душ, що створили єдине опікунче сонце над нашою землею. Вона не існує окремо від нас лише як територія. Вона — в кожному з нас. І якщо кожен скаже собі з повною вірою й довірою: «Я є Україна!» — то ніхто не зламає цього моноліту.

У цій книзі робиться спроба бодай доторкнутись до тайн прадавнього світогляду наших попередників у найважливіших формах його відображення: у способі повсякденного життя, в казках, обрядових та календарних піснях, в орнаментиці писанок, вишивки та розпису. Образи сутностей Буття, символи його начал, мірностей світобудови просвічуються в кожній з цих форм правідання. Це символи первнів Буття — води і вогню, материнського і батьківського, земного і небесного: їх взаємод/afii10103_afii10104 у своїх найдавніших і найпоширеніших формах. В найрізноманітніших комбінаціях ці коди світотвору присутні у всіх проявах нашої нинішньої культури, бо є найбільш стійкими і надійними елементами архітектоніки світобудови.

Діти Всесвіту — ми напоєні його енергією, мудрістю і силою. Ця сила розлита у всьому світоглядному космосі українців. Наша земна українська родина споконвіку була, є і буде проявленим образом Небесної Родини.

ПРАМАТІР

ПРИСТАНИЩА

ЛЮДСЬКОГО «Напишу я слово про хату за тисячу вер/a083_a084.liga

і за тисячу літ в/a103_a069.liga далеченних сивих давен аж до великого мого часу все/a083_a067.lіgаітньо-атомної бомби. На Україні й поза Вкраїною сущу. Білу, з темною солом’яною /a083_a084.lіgаріхою, що поросла зеленим оксамитовим мохом, архітектурну праматір при/a083_a084.lіgаанища людського…»

Олександр Довженко "В /a083_a067.ligaоїй хаті /a083_a067.ligaоя пра/a067_a069.ligaа, і сила, і воля”.

Тарас Шевченко ПРАМАТІР ПРИСТАНИЩА ЛЮДСЬКОГО

Попрощавшись із солом’яним храмом своїх предків, Олександр Довженко, як і багато хто із романтиків початку двадцятого століття, що мріяли про високі хороми, рукотворні моря, про підпорядкування природи людській волі й утвердження ситого комуністичного майбутнього, навіть не уявляли, що із цим скромним та примітивним, з точки зору прагматичного розуму, пристанищем, людина втратить неймовірно багато. Втратить душевну спорідненість із землею предків, з їхніми душами, з живильними енергіями космосу, зі своєю внутрішньою силою.

Втратить одне зі своїх «тіл» у земному світі — адже першим є власне фізичне тіло людини, другим — /afii10104_afii10104 «сорочка»: одяг сприймався українцями як своєрідний енергетичний «панцир» для фізичного тіла, вмістилище і гармонізатор сорока божественних енергій, що формують власне фізичне тіло при народженні людини. Через одяг, його структуру, енергетичну провідність, колір, орнаментальні коди людина входить в індивідуальний резонанс з усім всесвітом.

Третім «тілом» людини є /afii10104_afii10104 житло — розширений храм, в якому один індивід взаємодіє зі спорідненим родовим «деревом». Це «тіло» — ментальна, чуттєва і тонка мембрана взаємод/afii10103_afii10104 людей в родинному тісному просторі свого хатнього храму.