Кохання та удача

Присвячую Норі Джейн,

власниці винятково хоробрих ніжок

та усмішки з однією ямочкою,

що вже понад рік осяює мою пітьму.

Ця книжка — для тебе, крихітко

Моя сердешна!

Що ти бачиш, коли уявляєш мандрівку Ірландією? Як горланиш пісні про випивку в тьмяному гомінкому пабі? Як досліджуєш замшілі замки? Як босоніж біжиш полем трилисників з чотирма пелюстками? Чи, може, на думку спадає стара пісня Джоні Кеша: зелений, зелений, сорок відтінків зеленого1?

Хоч би що ти собі уявляла, моя зранена коханням подруго, я рішуче заявляю: ти помиляєшся. Я в жодному разі не заперечую, що ти співатимеш запальний кавер «Для мене все — грог»2 у маленькій таверні Дубліна чи до знеможення гулятимеш заболоченими теренами навколо стародавніх замків. Я лише хочу сказати, що твоя мандрівка безсумнівно перевищить усі твої сподівання. Не віриш? Почекай, коли стоятимеш на краю кліфу Могер зі збитим у джгут волоссям, і твоє серце гупатиме, мов барабан. Тоді й поговоримо.

Знаю, пташко, ти почуваєшся вразливо, тож не томитиму тебе і викладу все як є. Ти по самі вуха закохаєшся в це місце, яке не просто зцілить твоє серце, а й випробує тебе на міць в усі можливі способи. Настав час розкрити валізу, думки і найперше — розгорнути путівник, адже я неперевершено знаюся не лише на всьому, що стосується Ірландії, а й на розбитих серцях. Вважай мене своєю універсальною провідницею. І не вдавай, ніби не маєш у мені потреби. Ми обидві знаємо, що в Ірландії тисячі путівників, але ти обрала саме цей.

Ти обрала слушне місце, солодкий пиріжечку. Може, Смарагдовий острів — і не єдине місце, де можна зцілити розбите серце, але безперечно — найкраще.

Повір мені.

P. S. Нещодавно в графстві Клер видався особливо сонячний полудень, і я налічила сорок сім відтінків зеленого. 1:0, Джоні.

Вступ до книжки «Ірландія для зцілення серця: непересічний путівник Смарагдовим островом, видання третє»

Пролог

НАЙпаскудніШЕ ЛІТО В ЖИТТІ

Ось про що я думала, коли летіла вниз зі скелі. Не про те, що я падаю. Не про те, що зіштовхнула свого брата з кліфу Могер. І навіть не про те, що тітка вб’є мене за зруйноване весілля. А що це найгірше літо в житті.

Ви, мабуть, скажете, що в мене паршиво з пріоритетами? Та мені загалом було паршиво валятися біля підніжжя скелі.

Перш ніж туди докотитися, ми з моєю дизайнерською сукнею протестували на м’якість щонайменше десять калюж багнюки, а зупинилась я в речовині, очевидно, тваринного походження. Та той коров’ячий коржик був не найгіршою з моїх проблем. Дорогою я на повній швидкості налетіла на щось тверде, і мої легені відчайдушно намагалися пригадати, для чого вони взагалі потрібні. Вдихніть, благала я їх. Ну ж бо.

Нарешті вони вдихнули. Я заплющила очі, намагаючись відновити дихання, і старалася вдихати й видихати на рахунок п’ять — завжди так роблю, коли отримую під дих, а зі мною це стається дуже часто, значно частіше, ніж з нормальними людьми.

Футбольний тренер каже, що в мене є фактор агресії. Тобто коли ми приїжджаємо в школу і я бачу, що проти нас вийде команда Аттіл3 з хвостиками, то вже знаю, що вистою гру до кінця. У мене чималий досвід оговтування від ударів під дих. Та річ у тім, що коли це стається, я зазвичай у бутсах і спортивній футболці, а не в помаді і дорогих туфлях на підборах.

А де Ян? Я перекотилася на бік і роззиралась навкруги — шукала брата. Він так і лежав на спині в подертому темно-синьому піджаку, головою в бік скелі, де був паркувальний майданчик з туристичними автобусами. Та, на відміну від мене, він не ворушився.

Взагалі.

Ні. Я звелася навколішки, паніка застилала мені зір. Підбори застрягли в подолі сукні, і я намагалася виплутатися з цієї пастки. У голові ряхтіли картинки з фільму про першу медичну допомогу, який нам показували у школі на основах здоров’я. Що робити спершу — рот у рот? Чому я була така неуважна на уроках?

Я вже було кинулася до брата, як його очі раптом розплющились.

— Яне? — прошепотіла я.

— Ого, — насилу мовив він, примружившись на хмари. Покрутив одною рукою, потім іншою.

Я з полегшею опустилася поряд, очі пекли від сліз. Може, я і зіштовхнула брата зі скелі, але ж не вбила. Хоч так.