Клуб червоних кедів. Світ — наш! Книга 6

Після заняття з хіп-хопу ефект був завжди однаковий: Лусія почувалася гіперстомленою та водночас на диво сповненою енергії. Лише два дні до різдвяного концерту, де вона виступатиме в театрі перед повнісіньким залом глядачів. Здавалося, ще багато що можна вдосконалити. З балетом два тижні тому не було й половини такого хвилювання, адже Лусія вже давно практикувала одні й ті самі рухи.

Зрештою, подруга й напарниця Надя мусила мало не силоміць відтягти Лусію від дзеркала, перед яким вона безперестанку відпрацьовувала pop, lock and drop it. Треба було виконувати рухи руками та стегнами й нахили (як на відео Huey із такою самою назвою), однак це виявилося не так легко, як здавалося чи показано на відео. Геть не

так!

— Якщо ти так тренуватимешся, то щось собі пошкодиш і потім на концерті вже точно не виступиш добре, адже не зможеш танцювати! — сварила її Надя у роздягальні.

Лусія розпустила рудий хвіст і зав’язала вже вище, щоб зібрати волосся, яке вибилося з-під гумки. Потім зняла спортивні штани.

— Це мій перший виступ із хіп-хопу, і я не хочу його провалити, — пояснила вона. Дістала з шафки свій одяг і почала перевдягатися.

— Ти його не провалиш, адже ходиш сюди всього три місяці, а вже танцюєш краще за мене, хоч я займаюся хіп-­хопом мало не все життя. Ти налаштована на погане! — заперечила Надя. Вона перед дзеркалом надягнула кепку «New York Yankees». Її каштанове волосся розсипалося по спині.

Надя застібнула худі, щоб сховати пупок із пірсингом, який сорочка залишала на видноті, взяла куртку й готова була йти. Лусія також перевдягнулася, підфарбувала губи блиском і бадьоро попрямувала з подругою.

Коли дівчата вже виходили на вулицю, задзвонив Лусіїн мобільний. Вона дістала телефон із фіолетового рюкзака, що несла на плечі. Та коли побачила, чиє ім’я висвітилося на екрані, аж заклякла на місці, і її мало не гримнуло дверима, які відпустила Надя. Добре, що подруга вчасно зреагувала і їх таки притримала.

— Ще трохи, і я б тебе прибила, — Надя зробила жест, наче витирала піт із чола.

— Пробач, це просто... — відповіла Лусія і вийшла на вулицю, однак не знала, з чого почати.

Несила було стримати широчезну ус­міш­ку, яка виказувала все, що дівчина відчувала цієї миті. Це ВІН викликав у НЕЇ таку реакцію.

— Що там, капосна? Вимагаю пояснень негайно! — вигукнула Надя і легко вщипну­ла Лусію за щоки, вже рожеві від емоцій.

Лусія засміялася й підійняла руку — попросила зачекати хвильку: їй треба було глибоко вдихнути, перш ніж розповісти подрузі ВСЮ історію. А тим часом і нерви ­заспокоїти. Вона вся тремтіла, аж до самих вій! Просто посеред вулиці Лусія почала розповідати, що сталося під час їхньої шкільної поїздки на лижі минулого тижня: як вона познайомилася з красивезним хлопцем Маріо, що спочатку здавався їй зухвальцем, а потім виявився мало не принцом на білому коні. Розповіла й про те, що під час прощання біля автобуса вони домовилися побачитися в Барселоні. Однак, якщо не враховувати кількох повідомлень (ДУЖЕ МАЛО), після повернення вони не спілкувалися, тому що Маріо сказав, що в нього екзамени.

— А тепер що він каже? — запитала Надя й широко розплющила очі, заражена емоціями подруги.

— Поглянь, — відповіла Лусія і всміхнулася до самих вух.

У Наді здивовано піднялися брови.

— Вау, як романтично... — промовила Надя, помітно розчарована.

— Це такий жарт, — пояснила Лусія і розповіла, що в той день, коли вони з Маріо робили ангелів посеред засніжених гір, саме про це й домовлялися.

— Та годі, це лише привід побачитися з тобою, — зробила висновок Надя.

— Ну, так, — мусила визнати Лусія. — НАРЕШТІ!

У голові аж паморочилося: що йому відповісти? Лусії кортіло побачити Маріо від минулої суботи, коли вони попрощалися, однак вона намагалася приховати, що сумує за хлопцем. Надя запропонувала рушити з місця, щоб не перетворитися на «пташок, які задубіли від холоду». Лусія мала проїхати на метро кілька зупинок «униз», а Надя жила поруч, тому вирішила просто провести подругу до станції. Потрібно було НЕГАЙНО обміркувати найкращий час для очікуваної зустрічі з Маріо.