Коли проб'ють вісім склянок

Один Сутінки понеділка — третя ноч і вівторка

Кольт «Миротворець» виробляють без жодних змін у конструкції вже понад століття. Купіть такий зараз — і ви не відрізните його від того, який носив Ерп Ваєтт 1, коли був заступником шерифа Додж-Сіті. Це найстаріший короткоствол у світі, безсумнівно, найзнаменитіший, і якщо дієвість ре вольвера за його призначенням — калічити та катрупити — вважати критерієм цінності, то ще й, можливо, найкраща ру чна вогнепальна зброя усіх часів. Щоправда, нема нічого хорошого і в тому, щоб тебе підстрелили з якогось високоповажного конкурента «Миротворця», такого, як люгер або маузер: але висока швидкість польоту, менший калібр, сталева оболонка кулі будь-якого з них призводять до того, що тебе просто прошиває наскрізь, залишаючи маленьку акуратну дірочку на виході, виплескуючи більшу частку енергії в Божий світ, тим часом як велика, без оболонки, свинцева куля з м’яким вістрям із набоїв Кольта при зіткненні кришить і ро зриває кістки, м’язи та плоть, бо витрачає всю свою енергію на тебе.

Коротше, коли набій з люгера влучає тобі, скажімо, в ногу, ти не лаєшся, відступаєш в укриття, одною р у кою скручуєш та підкурюєш цигарку, а потім влучно стріляєш своєму супротивникові проміж очей. Коли ж у твою ногу влучає набій «Миротворця», ти падаєш на землю непритомний, і якщо він влучив у стегнову кістку і тобі достатньо пощастило, щоб не стекти кров’ю й не відкинути копита від б ольового шоку, ти вже ніколи не гулятимеш б ез милиць, бо твоє повністю ро здроблене стегно не залишить хірургові іншого виходу, крім як відтяти тобі ногу. Тож я стояв абсолютно нерухомо, не дихаючи, коли кольт «Миротворець», що й спонукав увесь цей потік неприємних думок, вирячився просто на моє праве стегно.

Ну і ще про «Миротворця»: через дуже тугий та нерівний хід спускового гачка, що керує напівавтоматичним механізмом, він може б ути страшенно неточним, якщо тільки його не стискає міцна і тверда ру ка. Але на це мені б уло марно сподіватися. Рука, що тримала кольт, рука, що так б езтурботно, але б агатозначно лежала на столі ра діооператора, була найнепохитнішою з усіх, які я досі б ачив. Вона б ула незворушною б уквально, я міг її ро згледіти дуже чітко. Світло в ра діорубці б уло надто тьмяним, реостат настільної лампи на кронштейні викручений на мінімум, тож тільки б ліда пляма жовтого світла падала на подряпаний метал столу, відтинаючи р е шту ру ки по манжету, але кисть я б ачив добре. Вона мала вигляд непорушної скелі, навіть мармурова р у ка статуї не тримала б ре вольвер міцніше. Поза плямою світла я міг швидше вгадати, ніж ро зрізнити темний силует постаті, що похилилася спиною на переборку, трохи схилену набік голову, білий б лиск уважних очей під козирком кашкета. Мої очі повернулися до ру ки. Кут, під яким дивився на мене кольт, не змінився й на дрібку градуса. Майже не усвідомлено моя права нога смикнулася в очікуванні неминучого поштовху. Це б ув дуже правильний захисний порух, так само корисний, як наче б я затулявся аркушем паперу. Я вже прохав у Б ога, щоби полковник Сем Кольт винайшов щось інше, щось корисне, на кшталт б езпечних шпильок.