| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Девід Моррелл |
| Жанр: | Перша кров · Пригоди і детектив |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| Серія: | Перша кров · книга книга 2 |
| ISBN: | 978-966-10-8673-8 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Перед вами книжкова адаптація другої частини культової кінофраншизи й міжнародного блокбастера. Сповна вивільнивши лють в особистій війні з начальником поліції провінційного містечка, Рембо відбуває тюремне покарання. Зненацька перед ним постає нагода повернути собі свободу й спокутати провину, хоч і дуже дорогою ціною: виконати самовбивчу місію, яка до снаги лише йому одному. Чи зможе він, не зламавшись, повернутися в самісіньке пекло й остаточно покласти край війні, що вже багато років ні на мить не припиняє терзати його душу?
Переклад з англійської — Превір Б.В.
1
У цілковитій гармонії, заглиблений у чистоту ідеального безчасся моменту дзену, Рембо махав важкою кувалдою. На вагу не зважав, насолоджуючись натомість аркою, яку виписував молот над його плечем. Вкладаючи всю силу духу в замах, він що мав сили лупив ним по залізному клину, забитому в чудовий, неймовірно прекрасний (завдяки своєму існуванню) білий камінь. Кожен відкол і щербина на його велетенській поверхні поставав перед його поглядом у збільшеному вигляді. З кожним дзвінким ударом камінь зменшувався, шрапнеллю сиплючи навсібіч уламки, аж доки клин, урешті, впав…
Вивільнився.
Щойно промайнуло в голові це слово, як Рембо напружився, проганяючи його з думок.
Ні.
Похитав головою.
Не можна думати про волю.
Узагалі думати не можна.
«Просто дій».
Одна з багатьох на його чолі, зблиснувши, впала краплинка поту, яка розбилася об клин, мов той камінь — до того. Її іскристі останки нагадали йому про…
Про шрапнель. Ракети з вертольота. Розтяжки. Протипіхотні міни. Гранати. Вибухи в джунглях. Крики солдатів. Кров…
«Не думай».
«Якщо хочеш жити, просто дій».
Забив клина в інший камінь, замахнувся і, повністю віддавшись процесу, вдарив.
Затим ще раз!
«І ще!»
«І…!»
По всьому широкому, глибокому кар’єру розносився той же оглушливий ляскіт металу об метал. Над розпеченими сонцем каменями мерехтіло марево. Чоловіки в подертих робах, мокрих від поту майках з літерою Р на спині, важко дихаючи й заточуючись від утоми, замахувались і опускали кувалди на металеві клини, що кололи каміння.
Але Рембо розумів, що вони не знають секрету. Щовечора вони бурчали, сердились і нарікали на тяжку долю.
Вони не знають секрету: нічого не важливе. Анічогісінько.
Окрім виживання.
Самого існування.
Навіть біль, і той приносить радість. Головне — спрямувати думки у правильне русло. Відкинувши минуле і майбутнє, цілковито зосередитися на реальності теперішнього, хай би яким болем воно не було наповнене.
Розслабляючи втомлені м’язи, Рембо кинув погляд на суворих охоронців, котрі пильно стежили за кожнісіньким рухом арештантів — віддалік, озброєні дванадцятикалібровими дробовиками і рушницями з оптичними прицілами.
«Не дай падлюкам розчавити себе».
Інколи, відчуваючи, як у напнутих м’язах віддає дрож від удару по клину, він згадував про насилля, що привело його сюди. Місто. Коп. Так, Тізл. І чого той сучий син узагалі його чіпав?
З кутка свідомості долинула відповідь: «А ти його нащо?»
«Бо мав право».
«На що?»
«На те, що хочу робити в країні, на війні за яку втратив душу».
«Визнай хоча б, що твій вигляд його насторожив».
«Бо я ночував у лісі, не голився й не стригся. Але ж нікому нічого не зробив. Він не мав причини займати мене».
«Але ти міг би все пояснити. І не заперечуй, що виглядав ти як бродяга, визнай це. Ще й не працював ніде».
«А хто мене візьме на роботу? Кому я потрібен? Мене навчили тільки одного. У В’єтнамі мені довіряли обладнання, яке коштує мільйони. Я літав на гелікоптері. А тут мене навіть паркувальником не беруть. Господи!»
Він спересердя гупнув кувалдою по клину.
«Тізл. Він мене випихав. А тоді ще й заарештував. Наказав своїм людям поголити мене. Як той чортів північнов’єтнамський сержант, який ножем залишив мені свій автограф на грудях і спині».
«І ти злетів з котушок».
«Ні. Це був самозахист!»
«Утік із тюрми і влаштував у горах справжнє пекло. Ті копи не мали шансу. Ти розстріляв і підірвав ціле місто. Згадай, що ти з шерифом зробив. А тепер…»
Рембо кивнув, скипаючи. Остаточно розгубивши момент дзену, сліпий від люті, змахнув молотом у бажанні знищити, зруйнувати черговий камінь.
Він сплачував ціну за війну, на якій воював.
«Ага, добре мене навчили. Аж зі штанів вискакували відправити мене туди. Але звідки вони взяли, що я все забуду? Чому не заморочилися й розучили мене всього, що я знаю?»
«Може, бо це неможливо? Може, ти просто не знаєш, як жити?»
«Після шести місяців полону у північних в’єтнамців? Не знаю, як жити? Повір на слово. Після такого жити можеш тільки в пеклі».
«Як ось тут. Замість однієї неволі інша. Тільки тепер — в Америці. На землі відважних, батьківщині вільних».
Передмова до цього видання пояснює, що ви тримаєте не звичайний роман. У сімдесятих-вісімдесятих набув популярності гібридний жанр — новелізація: кіносценарій, розширений до форми роману, щоб глядач міг пережити фільм ще раз удома, коли ні DVD, ні кабельних кіноканалів ще не було. Але тут випадок особливий: 1972 року Девід Моррелл продав права на екранізацію свого дебютного роману «Перша кров» студії «Коламбія пікчерз», звідки вони згодом перейшли до «Ворнер бразерс», — і за багато років автор повернувся до власного героя вже як новелізатор чужого сценарію. Сам Моррелл пише, що не знає жодної іншої новелізації з такою історією створення.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
