Король Гризлі : повість

Передмова

Пропонуючи вам другу книжку, де головним героєм виступає природа, я відчуваю певне каяття, а разом із цим — надію. Каяття, — бо я багато років полював на диких звірів, перш аніж збагнув, що дикі тварини створені зовсім не для того, аби ми на них полювали; чи, принаймні, не тільки для того. Стосовно ж до надії, — то сподіваюся, що написані моєю рукою рядки змусять інших людей зрозуміти: вище від полювання задоволення полягає не в тому, що ти позбавляєш тварину життя, а в тому, що ти не забираєш його в неї. Звісно, в цьому безкрайому світі життя невіддільне від смерті: комусь, щоби жити, треба їсти м’ясо, і смерть одних істот дарує життя іншим. Однак коли вбивають задля виживання — це одне; коли ж умертвляють задля розваги — то вже зовсім інше.

Час від часу згадую день у горах Британської Колумбії 1, коли впродовж неповних двох годин я вбив аж чотирьох ведмедів гризлі 2; й, повірте, цим анітрохи не пишаюсь. А це лише один з низки епізодів, коли я був нічим не кращий від простого вбивці. Адже стріляти у звірів лише задля того, аби потішити свою гординю — по суті, це те саме вбивство, а вбивство — один із найтяжчих гріхів. Пишучи про звірів, щиросердо намагаюся загладити бодай частину своєї провини. Крім того, мені дуже хотілося б, щоби, які я описав, приваблювали читача не лише романтичним ореолом, а й життєвою достовірністю. У сценах дикого буття, як і в людському житті, зав­жди можна узріти високе і нице, трагічне та смішне. Життєписи тварин аж рясніють напрочуд цікавими фактами й цілком реальними подіями, що трапились у житті справжнісіньких звірів; я вже не мав навіть найменшої потреби додавати «щось своє». У повісті «Казан» намагався показати читачам свої літа, що проминули поряд із лютими їздовими собаками Півночі. У повісті «Гризлі» я ретельно звіряв свою розповідь із фактами, що їх виявляв, коли досліджував життя тварин, про яких писав. Мусква провів зі мною літо й осінь серед Скелястих гір у Канаді. А Пупінаскуса поховано серед відрогів Файрпен-Рейндж, і в узголів’ї його поховання, як на могилі білої людини, лежить надгробний камінь. Двоє маленьких гризлі, що трапилися нам на Атабасці 3, таки померли. А Тор і дотепер живісінький, бо для мисливців його угіддя лежать надто далеко, — а в нас, коли ми полювали на цього чудового звіра, просто не піднялася рука його застрелити.

Тепер (я пишу ці рядки у липні 1916-го) знову збираюся у ті краї, де володарюють Тор і Мусква. Сподіваюсь, упізнаю Тора, коли його побачу, — адже тепер він став справжнісінькою дивовижею. Та й Мусква за два роки, що минули, перетворився з ведмежати на дорослого ведмедя. Хочеться вірити, що коли ми зустрінемося, він ще впізнає мене. Мені стає тепліше на душі, коли уявляю, що він ще не забув смак цукру; ще пам’ятає, як, бувало, тулився до мене ночами; як ми відкопували з ним коріння та збирали ягоди, — і як він залюбки борюкався з нами в таборі просто так, задля розваги. І все ж таки, попри все хороше, що було між нами, боюся, він не пробачить мені той останній день, коли ми так підступно покинули його в горах — нехай на волі, але ж самого, — та втекли світ за очі.

Джеймс Олівер Кервуд Овоссо, Мічиган, травень 1916

1 Британська Колумбія — провінція на заході Канади. На­зву обрала англійська королева Вікторія, щоб уникнути плутанини з округом Колумбія у США. — Тут і далі — примітки автора, коли не вказано щось інше.

2 Гризлі — підвид бурого ведмедя, поширений здебільшого на Алясці й у західних провінціях Канади. Плечі, шия та черево цього ведмедя покриті темно-коричневим, на кінцях світлішим, волоссям, що надає його хутру сивуватого відтінку. Звідси й назва: англійське слово grizzly означає «сірий», «сивий».

3 Атабаска — річка та озеро в Канаді. У перекладі з мови індіанців ця назва означає «місце, де зустрічається багато вод». Є також однойменні місцевість та гірський перевал.