Пітер Пен у Кенсінґтонських садах

Історія про пригоди дивовижного хлопчика Пітера Пена1

у Кенсінґтонських садах — це своєрідна «доросла» дитяча

книжка. Спочатку Джеймс Метью Баррі написав

її для дорослих, і хронологічно події у ній розгортаються

до знайомства Пітера з Венді. Особливість цієї книжки полягає

в тому, що автор змальовує сприйняття казкового персонажа,

Пітера Пена, не лише дитиною — маленьким Девідом, а й дорослим — власне оповідачем історії. Враження обох

переплітаються, створюючи химерну і захопливу картину

життя фантастичних істот просто в центрі Лондона.

Неймовірна історія появи в Садах хлопчика Ні-Те-Ні-Се, його

знайомство з феями та спілкування з пташками, побудова

чарівного човника і дружба з маленькою Меймі Меннерінґ —

про все це читач із неабияким інтересом довідається з цієї

книжки, доповненої винятково точними та вельми

пізнавальними ілюстраціями знаного

англійського художника Артура Рекхема. 1 У самому імені казкового персонажа (Peter Pan) міститься натяк на давньогрецького бога Пана — це така собі «немовляча» версія життєрадісного

бога… Звідсіля і цапик у Пітера, і музичний інструмент, на якому він грає,

котрий мав би називатися не дудочка, а флейта, свиріль чи, ще точніше, сиринга Пана, адже, судячи з ілюстрацій Артура Рекхема, Пітер Пен грав саме

на ній, бо заміняв на балу у фей цілий оркестр! Щоб ця алюзія зберігалася,

правильніше було би писати українською «Пітер Пан», однак ми дотримувалися загальноприйнятого і традиційного «Пен».

Переклад з англійської Ірини Бондаренко

Джеймс Метью Баррі

ілюстрації

Артура Рекхема

ПІТЕР ПЕН У КЕНСІНҐТОНСЬКИХ

САДАХ

Розділ І

Ґранд-тур1 Садами В

и самі пересвідчитеся, що стежити за пригодами Пітера Пена буде важко, якщо не знайомі з Кенсінґтонськими садами. Вони розміщені в Лондоні, де живе Король, і я ледь не щодня водив туди Девіда, якщо він не дуже капризував. Жодна дитина ще не проходила усі Сади повністю — бо дуже швидко настає «час повертатися додому». Чому «час повертатися додому»? Бо якщо ви такий малий, як Девід, то з дванадцятої до першої вам слід спати. І якщо б ваша матуся не була переконана, що вам слід спати з дванадцятої до першої, то ви могли б оглянути усі Сади.

Сади обмежені з одного боку нескінченним потоком омнібусів, над котрими ваша няня має таку владу, що варто їй лише підняти палець, як будь-який з них негайно зупиняється. І тоді вона безпечно переводить вас на інший бік. У Садах воріт більше, ніж ті, крізь які ви зазвичай заходите; і, перш ніж зайти, ви заговорюєте з леді з кульками, котра сидить якраз при вході. Вона майже 1 Велика мандрівка країнами Європи, яку здійснювали заможні молоді люди

для завершення освіти. втискується в огорожу, бо якщо хоч на мить відсунеться від неї, кульки тут же піднімуть її, і вона полетить геть. Сидить вона скоцюбившись, бо кульки тягнуть угору, й обличчя її червоне від напруження. Одного разу біля «наших» воріт ми побачили іншу жінку — та, перша, таки кудись поділася, і Девід дуже жалкував за нею, бо якщо вона й справді полинула, то він волів би це бачити.

Сади страшенно великі, у них ростуть сотні-мільйони дерев, і спочатку ви підходите до фігових, одначе вважаєте принизливим для себе затримуватися тут, бо «Фіги» — улюблене місце прогулянок для зазнайкуватих малюків, котрим заборонено спілкуватися з простолюдом, як це називається — бо, згідно з легендою, той прикриває свою голизну лише фіговим листям. Отих бундючних малюків Девід та інші діти презирливо називають «фіговими», і ви самі легко складете враження про манери та звичаї, котрі панують у цій «чепуристій» частині саду, якщо я скажу, що крикет тут називають «крикети». Вряди-годи якийсь бунтівний «фіговик» перелізає через загорожу у великий світ: однією

з таких і була міс Мейбл Ґрей, про яку я розповім вам,

коли ми підійдемо до «воріт Мейбл Ґрей». Вона була

найуславленішою «фіговичкою».

Тепер ми на Широкій Алеї, і вона значно ширша

за всі інші — так само, як ваш татко більший за вас.

Девід навіть подумав, а чи не була вона спочатку малою

й поступово росла, аж поки не стала по-справжньому

великою, і чи не є всі інші доріжки лише дитинчатами

цієї, великої; отож він намалював Широку Алею, що

його дуже потішила: «доросла» вигулює у візку меншеньку. На Широкій Алеї ви зустрінете всіх, з ким

варто водитися, але з ними завжди є хтось із дорослих,

який пильнує, щоб ті не бігали по мокрій траві, й ганебно ставить їх за лавкою — «в кут» — через те, що

вони «поводилися, як дівча» чи удавали «скаженого

пса». «Поводитись, як дівча» означає ревти, якщо няня

не хоче брати вас на руки, або ж кривлятися, засунувши

РОЗДІЛ І. ҐРАНД-ТУР САДАМИ ПІТЕР ПЕН У КЕНСІНҐТОНСЬКИХ САДАХ пальця до рота, — а це огидна звичка. Удавати «скаженого пса» означає кóпати все довкруж і отримувати від цього неабияке задоволення.

Якби я показував усі визначні місця, які ми проминаємо, прогулюючись Широкою Алеєю, то ще до того, як пройти їх усі, настав би «час повертатися додому». Тож я просто тицьну палицею в дерево Чекко Г’юлита — пам’ятне місце, де хлопець на ім’я Чекко загубив пенні й, шукаючи його, знайшов двопенсовик. Відтоді там постійно хтось длубається. Трохи далі Алеєю стоїть дерев’яний будиночок, де ховався Мармадюк Перрі. У Садах не знають історії, жахливішої за Мармадюкову, бо той «поводився, як дівча» три дні поспіль і його покарали, змусивши вийти на прогулянку Широкою Алеєю в сукенці сестрички. Отже, він заховався в дерев’яному будиночку, відмовившись виходити звідти, допоки йому не принесуть штанці з кишенями.