Мова — найбільший скарб : статті

ФЕНОМЕН МОВИ

За даними науки, людина виникла понад два мільйони років тому. Про її появу свідчать рукотворні камінні знаряддя. Первісної людської мови ми, зрозуміла річ, тепер почути не можемо.

Кенійський вчений Луїс Лікі в 1960-х роках в ущелині Олдувай (Танзанія) знайшов останки примітивних людей (17 особин), які вже виготовляли камінні знаряддя й будували житло у вигляді куреня. Їхній вік — 2,6 млн років! Цілеспрямовані трудові дії передбачають наявність у свідомості людини стійких абстрактних образів дій і предметів. Якщо якийсь звуковий сигнал поєднувався з таким образом, то він ставав знаком образу, а відтак знаком самої дії чи предмета; таким чином вже тоді могли з’являтися перші елементи мови — слова-речення.

Російський археолог Юрій Мочанов у 1980-х роках відкрив поблизу Якутська (майже полюс холоду!) стоянку найдавнішої людини з залишками камінних знарядь. Її вік приблизно 2,5–1,8 млн років. Тодішня середня річна температура там була, як стверджують геологи, -10°С. У таких екстремальних умовах люди могли вижити тільки за умови, якщо в них уже був налагоджений розподіл обов’язків (підтримувати вогонь, добувати їжу, вичиняти шкури, виготовляти кам’яні знаряддя тощо), а цього можна було досягти лише за допомогою мови.

Мові, отже, не менше двох мільйонів років. Сотні тисяч років вона супроводить людину, даючи їй змогу вижити й жити. Людина створила мову, а мова зробила її людиною. Завдяки мові людина різко піднялася над тваринним світом. Мова об’єднувала людей для пошуку їжі, спільної злагодженої праці й самозахисту. Через мову передавався набутий життєвий досвід з покоління в покоління. Мова допомагала людині орієнтуватися в різних, не завжди сприятливих умовах. І основне: мова забезпечувала й удосконалювала мислення людини. Будь-який прогрес пов’язаний з мовою. Усі відкриття, винаходи люди змогли здійснити тільки завдяки мові. На досягненнях мовознавства засновані сучасні дивовижні інформаційні технології. Мова зробила світ людей таким, яким він є.

Тож чи можна уявити сучасне людство чи навіть будь-яку людську спільноту без мови? Чи можна недбало ставитися до мови свого суспільства? Звернімо увагу й на те, що всі мови різні й кожна з них пристосована насамперед до природних умов і менталітету народу, який її виплекав протягом тисячоліть. Мова так само конче потрібна людині, як і повітря.

І. УКРАЇНСЬКА МОВА ПРОТЯГОМ

ТИСЯЧОЛІТЬ

Українська мова в доісторичні часи

Українська мова, як і слов’янські взагалі, романські, германські та багато інших, належить до індоєвропейської мовної сім’ї. Причому, як схильна думати більшість учених, Україна, зокрема її південь, є й прабатьківщиною індоєвропейської мови. “Різні міркування (прямих свідчень нема) дають змогу припускати, що найдавніша індоєвропейська мова формувалась у степових і лісостепових областях між Волгою й Дунаєм” [1], — підсумовує російський філолог Ф.Філін висновки багатьох мовознавців.

Так от, коли українську мову зіставляти з найдавнішими індоєвропейськими мовами, зокрема з латинською, відомою ще з VІ ст. до н.е. [2], впадає в очі її, так би мовити, “архаїчність”, тобто наявність у ній великої кількості прадавніх, індоєвропейських елементів, більше, може, ніж у будь-якій іншій із сучасних мов цієї сім’ї. Це може свідчити тільки про те, що сучасна українська мова почала формуватися як така ще в доісторичні часи.

Як відомо, в мові найстійкішою є фонетика. Мова може зникнути, а її фонетичні закономірності, особливості вимовляння звуків і далі проявляються вже в новій мові. У французькій мові фонетика й досі в своїй основі галльська, в англійській — кельтська. Фонетика польської мови різко відрізняється від чеської, українська — від білоруської й російської.

Фонетична система української мови, якість її звуків напрочуд близькі до латинської (і, зауважимо, до іспанської та італійської — її найближчих спадкоємниць). В обох мовах майже однакова система голосних, українська тільки не розрізняє довгих і коротких (це збереглося в сербській мові). Щодо системи приголосних, то в українській на якомусь етапі її розвитку з’явилися парні м’які, африкати й шиплячі, яких у латинській не було. Зате в латинській, як і в українській, була параґіг (g i h): genus “рід” (споріднене з нашим жона, жінка) і hostis “чужинець, ворог” (споріднене з нашим гість). Невже така близькість двох фонетичних систем, незважаючи на часову

І. УКРАЇНСЬКА МОВА ПРОТЯГОМ ТИСЯЧОЛІТЬ відстань між ними в дві з половиною — три тисячі років і на всі ті зміни, що відбулися за той час у них, це просто випадковість, а не вияв якихось спільних тривких мовних законів? Чи це не є свідченням того, що українська мова така само давня, як і латинська?

Українська мова затримала чимало прадавніх граматичних значень та граматичних способів. Це показує знову ж зіставлення її з латинською мовою. І тут треба відзначити, що збігів між цими двома мовами виявляється тим більше, чим давніша латинь береться для зіставлення.

В архаїчній латині (VІ–ІІ ст. до н.е.) було вісім відмінків, у тому числі кличний і два місцевих (у класичній, а це вже І ст. до н.е. — І ст. н.е., залишилося їх тільки шість). В українській мові і всі ці відмінки, за винятком одного місцевого, і в основному їхнє значення збереглися. Навіть закінчення в деяких відмінкових формах ті самі. Наприклад, однакове закінчення виступає в називному відмінку однини багатьох іменників жіночого роду: arena і арена, summa і сума; у кличному відмінку іменників чоловічого роду: Brute і Бруте, Demokrite і Демокріте; у називному множини іменників чоловічого роду: muri і мури, numeri і номери; іменників середнього роду: maria і моря, nomina і імена.