Плем’я козаків. Як формувалися і змінювалися чоловічі спільноти

Коли нам в школі дали домашнє завдання — намалювати родинне дерево, я створював його зі слів своєї бабусі. Я тоді дуже пишався, що в мене воно вийшло аж до п’ятого коліна, а на самій вершині був цілий прапрапрадід. Пізніше, занурившись в архіви, я розширив це дерево до восьмого коліна і вперся в 1700-ті роки. Ця межа називається «генеалогічна стіна». Вона означає, що далі досліджувати історію свого роду неможливо, оскільки до XVIII століття в Україні церковних переписів населення не велося. Дослідити предків аж до генеалогічної стіни — це велика удача, і не всім так щастить. Часто рідні не памʼятають імен прадідів та прабабусь, а церковні метрики з їхніми записами згоріли у вогні численних війн і революцій. Так було до 2000-х років, допоки у справу пошуку родичів не приєдналася геть інша наука — біологія. Новий інструмент генеалогічних досліджень, ДНК тести, дав змогу багатьом людям зазирнути у таємниці свого роду. Порівняльний аналіз ваших генів з мільйонами інших допоможе знайти далеких родичів, навіть якщо ви про них ніколи не чули. Наприклад, людина могла вважати себе представником одного етносу, а ДНК-тест виявляє інший.

Схожа ситуація і з походженням народів. Є «історична стіна» — межа, до якої важливі події ще не записували, чи тексти про них загубилися, чи їх неможливо розшифрувати, як-от Індське письмо. У минулому ці білі плями заповнювали легендами про першопредків, наприклад, добре вам відомі Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь. В Україні ця межа проходить десь у X–XI століттях, коли літописці починають вести хоч якусь хроніку подій. Наприкінці XVIII століття на допомогу історії приходить археологія. Завдяки розкопкам ми дізналися, що на території України проживало багато різних народів, від мисливців на мамутів до загадкових трипільців. Потім долучилися й інші науки. Так мовознавство виявило, що українці, як і багато інших народів Європи, Ірану та Індії, мають спільне коріння, оскільки їхні мови схожі. Наші предки шість тисяч років тому не були хліборобами, як ми звикли про себе думати, а кочували зі своїми кіньми та козами десь у степах Євразії. Аж поки не розділилися і не розбрелися кожен до свого кутка. Про ці події немає жодного документа, але науковці знайшли спосіб дізнатися правду.

Українська історія складна ще й тим, що в ній не одна, а кілька «історичних стін». Наші середньовічні літописи подекуди теж мають вигляд набору легенд, але з ХІ століття доволі детально описують події, що відбувалися на півночі та заході України, водночас центральну, східну та південну території контролювали неписемні язичники. Ця земля відома в історії як Дике Поле. Про те, що там діялося всі ці століття, ми мало що знаємо. У XV столітті ця «стіна» зникає, і на історичну сцену раптом вигулькують козаки, що поводяться тут, як у себе вдома. У наступні століття вони зміцніють настільки, що випробують свої шаблі під стінами Відня, Москви та Стамбулу. Ми з великою цікавістю читаємо про їхні подвиги, адже вважаємо козаків своїми предками. Однак звідки вони взялися, не надто зрозуміло. Така раптова поява козаків з-поза «історичної стіни» на авансцені світових подій породить десятки теорій щодо їхнього походження. Дослідники обирали пояснення на власний смак. Мовознавці виводили їх від тюркомовних племен Дикого Поля, марксисти — із селян-утікачів.