Степан Бандера. Провідник української ідеї

Бандеризація України — головна загроза для Росії... Таку сентенцію можна почути від кремлівського режиму на чолі з Путіним і його пропагандистської машини останні понад двадцять років. Хто ж такий Степан Бандера, бандерівці, націоналісти і яку загрозу вони чинять «другій армії світу», щоб через них 24 лютого 2022 року почати тотальну війну та проводити міфічну денацифікацію? У бібліотеках тимчасово окупованих територій областей одразу починали вилучати українські історичні та художні твори, а також підручники з історії України. Російські окупанти мають перелік заборонених тем і прізвищ: Мазепа, Петлюра, Бандера, Шухевич, Чорновіл, Стус, історія українських Майданів, АТО/ООС, визвольних змагань тощо. У цій війні путінський режим намагається «остаточно розв’язати українське питання», попередньо «історично обґрунтувавши» свої претензії в кращих традиціях нацистсько-сталінської пропаганди. Геноцид над мирними містами й селами, масова українофобія російського суспільства найкраще ілюструють наміри рашистських окупантів.

Роль особистості в історії досі є однією з найбільш дискусійних проблем для науковців. Проте важко заперечити, що воля та діяльність окремої людини здатні переломити, здавалося б, закономірний перебіг подій. Життя багатьох історичних постатей є яскравим підтвердженням цього факту. Минуле українського народу багате на визначні фігури. Недаремно цілі етапи національно-визвольної боротьби окупанти пов’язували з його провідниками, називаючи українців за їхніми іменами — мазепинцями, петлюрівцями, бандерівцями. Тому знищення саме цих людей, причому повне — як фізичне, так і морально-політичне — було головним завданням окупантів у придушенні цього руху. 25 травня 1926 року від куль агента ДПУ гине Головний отаман УНР Симон Петлюра, через дванадцять років 23 травня бомба від НКВС перериває життя Провідника ОУН Євгена Коновальця. Проте зупинити цими вбивствами поступ українців до волі не вдалося. На боротьбу повстало нове покоління, що представило свого лідера — Степана Бандеру. Він, як і багато його ровесників, пережив гіркоту поразки ЗУНР і становлення окупаційної влади. Небажання й надалі терпіти такий стан речей приводило молодь до лав УВО — ОУН. Вони обрали боротьбу за свободу й повністю присвятили себе служінню ідеї української державності.

Ім’я Степана Бандери добре відоме загалу, але постать Провідника ОУН досі недостатньо вивчена. Визначний життєвий шлях борця за волю досі не здобув належної йому уваги з боку істориків у незалежній Україні. Його персоні присвячено багато праць (переважно публіцистичні твори, невеликі статті та енциклопедичні довідки) 1, але зробити належний аналіз його діяльності та визначити його місце в історії українська історична наука ще не спромоглася. Сучасним дослідникам ще належить ґрунтовно оцінити постать Степана Бандери як людини, політика, теоретика й інтерпретатора націоналістичної ідеології, організатора й лідера ОУН 1930–1959 років.

Бандера як історичний діяч сформувався завдяки реалізації одного з найуспішніших українських суспільних проєктів — ОУН, основними цілями якого були відновлення незалежності та усвідомлення народом необхідності власної держави, відсутність якої стала основною причиною поразки визвольних змагань 1917–1921 років. Однак постать Степана Бандери й досі міфологізована. На Сході України, не кажучи вже про Росію, Польщу й Ізраїль, Бандеру знають лише як фанатичного терориста, який застосовував усі методи для досягнення своїх цілей, а це має мало спільного з його реальною діяльністю та політичними поглядами. Протягом майже тридцяти років Степан Бандера був активним учасником і Провідником визвольного руху, основоположником низки політико-ідеологічних, стратегічних і тактичних засад національно-визвольної боротьби. Його громадсько-політична, організаційна та публіцистична діяльність багатогранна й надзвичайно важлива саме сьогодні. Своє життя, талант і працю він повністю присвятив ідеалам боротьби за визволення України.