Вступ
Усі знають, що таке турбота про себе. Але одне — усвідомлювати її переваги, а зовсім інше — вміти ставити в пріоритет себе.
Життя може бути галасливим і виснажливим. Нам доводиться вирішувати безліч справ, та іноді ми ненавмисно забуваємо, наскільки важливим є наш добробут. Це легко пояснити: зовнішній світ постійно вимагає нашої уваги, його шум надзвичайно гучний і постійно лунає з різних боків.
І тому ми приділяємо йому свою увагу.
Ми ставимо потреби та бажання інших вище за власні, залишаючи себе осторонь.
Ми живемо у швидкоплинному світі, охопленому соціальними мережами, що створюють ілюзію досконалості. Ми не відчуваємо себе достатньо хорошими, нам здається, що ми робимо недостатньо. Ми порівнюємо своє життя з ретельно відредагованими світлинами чужих успіхів, на яких зображено лише певний момент, й дивуємось, що робимо не так.
Приборкати цей зовнішній галас і налаштуватися на свої бажання та потреби нелегко.
Ми забуваємо, що дає нам силу, і не усвідомлюємо власної цінності. Наші дії показують усім іншим, наскільки вони важливі, і де перебуваємо ми в цій ієрархії — зазвичай майже внизу, наче наша думка другорядна. Багато хто з нас усе життя підлаштовується під чужі бажання. Ми живемо відповідно до ідеалів та очікувань інших, дозволяючи їм формувати та конструювати наше життя.
Зрештою, наші кордони стають хиткими. Ми втрачаємо зв’язок із собою, не розуміємо, ким є насправді, чого хочемо, що нам потрібно. І тоді дивуємося, чому почуваємося такими дезорієнтованими та втомленими до глибини душі. Ми віддали все, що мали, а нам нічого не залишилося. Знайоме відчуття?
Щоденне виснаження й напруження стають ґрунтом для розвитку численних хвороб. Ми самі створюємо ідеальне середовище для погіршення здоров’я — як ментального, так і фізичного.
Але, щоб почати піклуватися про себе в повсякденному житті, потрібно позбутися деяких звичок, впровадити нові та зрозуміти, що насправді означає для нас справжня турбота про себе. І це нелегке завдання.
Навіть сама думка про турботу про себе часто викликає відчуття негідності, егоїзму та провини. Ми продовжуємо ставити себе на останнє місце і дивуємось, чому відчуваємо себе такими виснаженими, нереалізованими та напруженими.
Це мов мінне поле.
Але ми пройдемо його.
Разом.
Це не просто ще одна книжка про догляд за собою. Тут акцент зроблено на слові «я» і на тому, що ми можемо дізнатися про себе. Окрім моїх порад, ти знайдеш підказки, як вести щоденник, та ідеї для подолання деяких бар’єрів. Можеш прочитати книжку до кінця, а потім повернутися до цих вправ, або ж робити паузи, коли відчуєш, що вони тобі потрібні. Вибір за тобою.
Головне — роби так, як тобі подобається.
Джейн Х.
P.S. Ти можеш знайти мене в інтернеті — не зволікай написати «Привіт»:
@JayneHardy
1 . Хто я і чому написала цю книжку?
«Мої стосунки з турботою про себе — це водночас історія любові та ненависті».
Тобі доведеться познайомитися з кількома моїми недоліками. Але, щоб збалансувати ситуацію, спочатку розповім трохи цікавих фактів про себе.
Я справжня інтровертка. Мій тип особистості за тестом Майєрса-Бріґґса — INFJ. Я пробігла два півмарафони, і в одному з них вирішальним моментом стало те, що мене обігнав чоловік у костюмі… гігантського статевого органа. Мій ліктьовий суглоб виготовлений із титану — його доставили з Франції після того, як я невдало (у тверезому стані) впала зі сходів, коли поспішала на роботу. У тисяча дев’ятсот вісімдесятому з чимось році я виграла конкурс Mini Majorette of the Year, і мене це настільки потішило, що я не втрималася і згадала про це тут. У мене є доволі симпатичний шрам під лівою бровою — «сувенір» з дитинства. Я впала обличчям прямо на унітаз — йому, мабуть, пощастило більше, ніж мені. Я вийшла заміж на Мальті за свого краша із шостого класу. Під час пологів я заснула через надмірну дозу діаморфіну. А ще я керувала літаком, стрибала з банджі та займалася зорбінгом.
Також добре вмію поєднувати кілька ролей, наче жонглюючи м’ячами. Я — мати, дружина, донька, сестра, подруга, керівниця команди. І кожен мій похід у душ супроводжується появою ще однієї «геніальної» ідеї.