Проникнення зі зломом. Посібник для початківців

Пролог

Мушу пояснити, як опинився тут. А ще — думаю, це доречно, — поясню, як же мені прикро через усі ті недобрі рішення, що привели мене сюди.

Щиро кажучи, я не маю особливих докорів сумління, хоча сподіваюся, що в судовому процесі цей факт не вирине. До певної міри соромлюся, що я тут, надто з огляду на те, у скількох прекрасних будинках бував я за всі ці роки, але жалощі над собою — це страхітливе видовище, а до всього я цілком непогано давав собі раду. Якщо вже йдеться про недобрі рішення… думаю, я й так рано чи пізно потрапив би сюди. Просто мій маршрут виявився мальовничим.

Між нами кажучи, ви б не повірили, як легко здобути доступ до комп’ютера, особливо якщо ви не надто вибагливі у таких питаннях, як вихід в інтернет. Я записався на курс комп’ютерної грамотності. Це означає, що маю годину денно на великому чудовому Dell у помилково названому Інформаційному пакеті (це радше «буфет», ніж пакет, і більшість людей виходить із нього гірше поінформованими, ніж ввійшли туди). Мало хто використовує Пакет. ПК, які з ним працюють, викувано в епоху пізньої крейди, це означає, що вони: а) завбільш­ки з кімнату; і б) майже ні на що не придатні. До того ж, думаю, багатьох моїх колег у нещасті арештовано за посередництвом ПК, тож у цього терміна погані асоціації.

Та ці древні масивні комп’ютери — серйозно, це справді настільні комп’ютери, як у ХІХ столітті, — мають декілька переваг. Мають, наприклад, Windows 95 із повним набором Office, це означає, що я можу тут залогінитися, ігноруючи комп’ютерну інструкторку Гертруду, і писати собі повні 57 хвилин щодня з трихвилинною перервою на «Солітер» наприкінці, як маленькою винагородою. Можливо, одного дня мені вдасться це опублікувати, якщо добре розіграю свої карти. Хоча, якщо хтось мені заплатить, чи буде це зараховано як «доходи, отримані злочинним шляхом»? Можливо. Доведеться повернутися до цього після закінчення судового процесу. Мушу також поміркувати над пристойним псевдонімом. Це не проблема. Мій згенерований список псевдонімів наразі містить до 86 записів.

Хай там як, я люблю, якщо історія починається з в’язниці. Перепрошую. Це ще одне відвертання уваги, бо ви вже намагаєтесь трохи забігти вперед і дізнатися, як мені — благонадійному молодому чоловікові з уміннями, які можна реалізувати на ринку, і добрими перспективами, — вдалося наробити собі більше клопотів, ніж будь-кому іншому в майже всьому тюремному блоці, налаштувати проти себе і закон, і злочинців, ще й при цьому шість разів ледь не дати себе вбити.

Але я люблю в’язничні початки. Вони нездоланні. Досить подивитися «Добрі серця і корони»1 чи прочитати про дівчину, яка дослівно перемордувала всю свою рідню, а все ж зуміла представити себе як потерпілу сторону. В’язничні початки запевняють, що все буде весело. І вони доводять, що я живу, аби розповісти цю історію. Хоча, щоб зберегти дрібку таємниці, не говоритиму, в якому стані я зараз перебуваю. Скажу даром тільки те, що мені траплялися кращі часи в сенсі догляду за шкірою.

Байдуже. Моє актуальне довкілля — це Південний Лондон, середній рівень безпеки. На ніч не зв’язують, як у місцях із максимальним рівнем безпеки, але що кілька днів перевіряють замки на дверях, тож це не мінімальний рівень безпеки. Я переконував, що, може, слід мені побути в одиночній камері заради власного захисту, але з мене посміялися і сказали, що нíчого грати королеву драми. Думаю, одиночка обходиться куди дорожче.

Хоча в цю мить я сиджу в Інфопакеті й пишу це під лінивим наглядом Гертруди, уявіть собі, що я перебуваю в кімнаті відвідин. Це не одне з тих вигадливих американських умеблювань із маленьким телефоном та очисними екранами. Ні, це суто британське громадське довкілля, що означає довговічну килимову плитку і покриті пластиком окремі крісла з підлокітниками. Крісла мають незручно високі борти, тож складно дотягтися до кишені, до того ж вони розміщені далеко одне від одного, що трохи ускладнює передавання з рук в руки контрабанди, яку могли не помітити при обшуку.

У цю мить я чекаю, коли з’явиться мій друг (адвокат) і розповість мені, як складеться решта моєї історії. Мій судовий процес має нижчий пріоритет, ніж інші, але мені нíде внести заставу. Ба більше, ніхто не має жодної охоти вносити за мене заставу, тож я просто чекаю. Це, ймовірно, найкраще місце; історія, яку я чуднув, наробила багато галасу. Кожна історія, що стосується розкішних маєтків, мафії, міжнародного шпигунства і державної зради, привертає увагу редактора навіть найтовстішого видання.