Шахрайська пристань. Школа злодіїв. Книга 1

Ліворуч від нього кафе Бенсона крізь відчинене віконечко продавало гарячі напої. Тонкі струмені пари донесли до нього солодкі пахощі какао й гірку терпкість кави. Усередині кафе шкварчання бекону, який смажили, долучилося до сичання і бурмотіння кавоварки.

У Габріелевому животі забурчало.

«Найперше, що я куплю з моєї здобичі, буде сендвіч з беконом, — подумав він. — І ще з ковбаскою — для бабусі».

На одному з високих столів біля відчиненого віконечка стояв стаканчик кави на виніс, який і досі слабко парував. Габріель дочекався, коли бариста зникне всередині, перш ніж підібратися ближче і привласнити його. Він ненавидів смак кави, але тепло чудово допомагало розслабити його задубілі пальці.

Через кілька хвилин він почув тихе гуркотіння потяга, що наближався, і відійшов від стіни, щоб йому було краще видно. Поставивши стаканчик на лавку поблизу, він чекав, поки пасажири повиходять.

Габріель нахмурився. Наближення осені означало, що йому доведеться мати справу з пальтами і куртками, в яких буде по кілька кишень. Йому ніколи не вистачало часу перевірити усі кишені, отож він часто мусив угадувати. Але, займаючись цим уже кілька років, він доволі непогано навчився це робити. І, на щастя, не всі люди, які виходили з вагонів, виявилися готовими до холодного не по сезону вранішнього повітря.

Більшість пасажирів зосталася на платформі в очікуванні пересадки, та деякі звернули праворуч, у бік кафе.

Широко всміхнувшись, Габріель витягнув двопенсову монетку. Вона була у нього стільки, скільки він себе пам’ятав. Незвичним у ній було те, що одна її сторона — герб — блищала, як і належить звичайній міді, а інша — число — була чорною. Здавалося, наче вона обгоріла. Габріель не знав, у чому полягає причина. Але це мало вельми захопливий вигляд, і монета стала ключовою частиною його гамбіту.

Підкинувши монету вгору великим пальцем, Габріель упіймав її на долоню, а тоді знову високо підкинув. Він саме хотів братися до виконання свого плану, коли раптом почув знайомий голос.

— Габріелю Ейвері, це ти, хлопче?

Упіймавши монету, Габріель швидко поклав її до кишені та підвів погляд. На нього дивилася Теодора Еванс. Її обличчя складалося із суцільних зморщок і хворобливо сірої шкіри, що, на Габріелеву думку, було викликано безперестанною звичкою хмуритися у поєднанні з п’ятдесятьма роками куріння.

— Доброго ранку, місіс Еванс, — мило озвався Габріель.

Її обличчя ще більше спохмурніло, наскільки це взагалі було можливо.

— Що ти робиш на станції в цей час? — вона підтиснула зморщені губи. — Ладна побитися об заклад, що нічого доброго.

Габріель спробував удати образу через це звинувачення.

— Зовсім ні, місіс Еванс. Я прийшов купити для бабусі сендвіч з ковбаскою у Бенсона. Це її улюблена страва, — він стенув плечима. — Я подумав, що влаштую їй сюрприз.

На якусь мить обличчя місіс Еванс пом’якшилося. Але тоді знову посуворішало.

— Аякже, — вона нахилилася ближче. — Я знаю, що це ти минулого тижня поцупив у мене з підвіконня пиріг зі стейком і нирками, Габріелю Ейвері. Я це просто знаю.

Габріель насупив брови.

— Що означає «поцупив», місіс Еванс? — хоча, звісно, він точно знав, що означає це слово і всі інші слова, пов’язані з крадіжками.

Водянисті сірі очі місіс Еванс тепер були дуже близько.

— Це означає, що ти його вкрав.

Відступивши назад, Габріель підняв свої светр і футболку, продемонструвавши худе тіло з оливковою шкірою.

— Хіба це схоже на живіт крадія пирогів, місіс Еванс?

Вона випросталася, спантеличена цим.

— У тебе гострий язик, Габріелю Ейвері. Надто гострий, на мою думку. Ні один хороший, чесний, богослухняний хлопець не дозволить, щоб така брехня зривалася в нього з язика так легко.

Габріель знову опустив футболку і светр.

— Я волів би й справді там бути, місіс Еванс, бо тоді я, можливо, зміг би упіймати злодія. Але мене там не було.

Він там був, звісно. І хоча шкоринка пирога була суцільною масляною насолодою, начинка виявилася далеко не такою смачною, як зазвичай. На Габріелеву скромну думку, це була найгірша спроба місіс Еванс дотепер.

Не переконана, місіс Еванс щось голосно прогарчала, а тоді пішла до виходу зі станції, бурмочучи собі під ніс.