Шпигунська школа. Книга 1

Моїй прекрасній дружині Сюзан

подяки

Це історія, яку я хотів розповісти дуже-дуже давно. Ідея Академії шпигунства зародилася в мене ще на дитячому майданчику в початковій школі, і хоча ця історія відтоді зазнала значних змін, моє бажання поділитися нею не змінилося. Тому я надзвичайно вдячний моїй чудовій агентці Дженніфер Джоел та не менш чудовій редакторці Кортні Бонджіолатті за те, що вони допомогли втілити цю ідею в життя. Дякую вам обом. Дякую, дякую, дякую.

Відправник:

Офіс управління внутрішніх розслідувань ЦРУ

Штаб-квартира ЦРУ

Ленглі, Вірджинія

Одержувач:

Декстер Л. Хаднатт

Директор з питань таємних операцій

Білий дім

Вашингтон, округ Колумбія

У додатку вміщені засекречені документи

Рівень секретності АА2

Винятково для вашого перегляду

У рамках продовження розслідування операції «Полювання борсука» на наступних сторінках подано розшифрування 53-х годин допиту пана Бенджаміна Ріплі, відомого як «Димова Завіса», 12 років, студента першого курсу Академії шпигунства.

Безпрецедентне зарахування Ріплі до Академії було санкціоноване Управлінням міжвідомчих питань і Картером Гумбольдтом, директором ЦРУ, для участі в операції «Полювання борсука».

Оскільки операція «Полювання борсука» відбулася не за планом, з огляду на події 20 лютого 2011 року й той факт, що в результаті операції загинув щонайменше один студент, було розпочато розслідування, щоб точно визначити, чому план не спрацював і кого за це потрібно звільнити.

Після ознайомлення документи потрібно негайно знищити відповідно до Директиви безпеки ЦРУ 163–12 А. Не допускається обговорення їхнього змісту, окрім як під час перевірки, яка буде у безпечному місці в готелі «Хантінгтон» у Вашингтоні 11 червня 2011 року. Будь ласка, врахуйте, що на зазначену зустріч заборонено приносити зброю.

Буду радий вислухати ваші думки.

Юджин К. Флаттербласт

Директор відділу внутрішніх розслідувань

Копія:

Александр Хейл

Дж. Вортінгтон Тентпоул

Дезіре Крупп

Доррінгтон Фоксбендер

1 ВЕРБУВАННЯ

Резиденція Ріплі

2107 Вулиця Пересмішника

Відень, Вірджинія

16 січня

15:30

— Привіт, Бене, — сказав чоловік у моїй вітальні. — Мене звати Александр Хейл. Я працюю на ЦРУ.

Ось так моє життя стало цікавим.

До цієї миті воно таким не було. Аж ніяк. Той день був яскравим прикладом: день 4583, сім місяців дванадцятого року мого існування. Я витяг себе з ліжка, поснідав, пішов до середньої школи, нудився на уроках, витріщався на дівчат, до яких соромився підійти, пообідав, ледве витримав фізкультуру, заснув на математиці, з мене знущався той дурень Дірк. Потім я поїхав додому автобусом…

І побачив на дивані у вітальні чоловіка у смокінгу.

Я ні секунди не сумнівався, що він шпигун. Александр Хейл на вигляд був саме таким, яким я завжди уявляв шпигуна. Можливо, хіба трохи старшим, — на вигляд йому було близько п’ятдесяти, — але досі ввічливий і люб’язний. Мав невеликий шрам на підборідді — я здогадався, що від кулі або, можливо, від чогось більш екзотичного, на кшталт арбалета. Александр чимось нагадував мені Джеймса Бонда; я міг уявити, що дорогою сюди він гнався за кимось на авто і прикінчив поганих хлопців, навіть не спітнівши.

Моїх батьків не було вдома. Коли я вертався зі школи, їх ніколи не було. Очевидно, Александр «впустив себе» сам. На журнальному столику перед ним лежав розгорнутий фотоальбом із нашого сімейного відпочинку у Вірджинія-Біч.

— У мене неприємності? — запитав я.

Александр розсміявся.

— Через що? Ти ніколи в житті не робив нічого поганого. Якщо не рахувати того разу, коли підмішав у «Пепсі» Дірка Деннета проносне — і, чесно кажучи, той хлопчина сам напросився.

— Звідки тобі це відомо? — мої очі розширилися від подиву.

— Я шпигун. Знати все — це моя робота. У вас знайдеться що-небудь випити?

— Так, звичайно, — мій розум швидко каталогізував усі напої в будинку. Хоча я й гадки не мав, що цей чоловік тут забув, мені відчайдушно захотілося справити на нього враження. — Мої батьки мають багато всього. Що б ти хотів? Мартіні?

Александр знову розсміявся.

— Ми не в кіно, хлопче. Я на роботі.

Я почервонів і відчув себе дурнем.

— А, так. Води?

— Я думав радше про енергетичний напій. Щось із електролітами, на випадок, якщо мені треба буде встрянути у бійку з поганими хлопцями. Дорогою сюди мені довелося позбутися деяких небажаних.