Супершпигуни: як очільники ЦРУ формують історію та майбутнє

Згорбившись над ноутбуком, Джон Бреннан сидів за столом для переговорів у своєму офісі на сьомому поверсі з видом на лісисті території Ленглі, Вірджинія. На годиннику опівніч, 2 серпня 2016 року, стіл очільника ЦРУ завалено речами: тут чорні теки, гори білих блокнотів, тарілка з холодним супом. Переглядати звіти розвідки о такій пізній годині не було для нього чимось незвичним; за понад три роки роботи на посаді голови наймогутнішого у світі шпигунського агентства він часто працював до ночі, намагаючись з’єднати всі деталі чергової неминучої терористичної атаки. Проте Бреннан ще ніколи не стрічав нічого подібного до загрози, яка постала зараз.

Зі своїм незмінно похмурим поглядом директор видавався схожим на старозавітного пророка. Зростом трохи понад 180 см, він був досить незграбним; Барак Обама охрестив його «стрибучий Джон» — натяк на вихваляння Бреннана, що в молодості він хвацько закидав м’яч у кільце (то було до трьох замін кульшового суглоба та численних операцій на коліні). Але частіше, беручи до уваги жахливі новини, які зазвичай приносив йому директор, президент називав його «Доктор Дум».

Спершу Бреннан був інсайдером ЦРУ, а 1980 року приєднався до агентства та став секретним агентом. Однак йому не припала до душі кланова структура таємної служби, і вже за рік він полишив Оперативний директорат (ОД), аби стати аналітиком. Інтровертний і поштивий, Бреннан був протилежністю свого наставника Джорджа Тенета, товариського директора, що керував ЦРУ за президентства Білла Клінтона та Джорджа Буша-молодшого і любив походжати коридорами Ленглі, покурюючи сигару та підбадьорюючи підлеглих.

Атакам 11 вересня передувала какофонія попереджень, миготіння червоних вогнів. Але загроза влітку 2016 року була інакшою — більше нагадувала шторм, що насувається. «Коли ти директор ЦРУ, то зважаєш на хмари, що збираються на видноколі,— згадував Бреннан.— Буває, дивишся, а вони далеко й лишень формуються. І ти аналізуєш барометричні показники. Й іноді розвіддані аж волають: “Завтра буде атака”. А іншим разом ти розумієш: щось таки коїться».

Щось зловісне чинилося впродовж усього 2016 року, і переважно в усіх перед очима. У березні російське Головне розвідувальне управління (ГРУ) почало зламувати облікові записи електронної пошти співробітників передвиборчого штабу Клінтон, зокрема його голови, Джона Подести. Наступного місяця хакери, пов’язані з РФ, зламали вебсайт Національного комітету Демократичної партії; напередодні національного з’їзду Демократичної партії було оприлюднено величезну кількість викрадених електронних листів. Не меншу тривогу спричиняла й поведінка кандидата від Республіканської партії Дональда Трампа, який, здавалося, повторював московські наративи. Члени його передвиборчого штабу контактували з офіційними представниками РФ, так чи інакше пов’язаними з розвідкою. У липні Трамп нахабно закликав Москву зламати електронну пошту Клінтон: «Росія, якщо ти чуєш, я сподіваюся, ти зможеш знайти ті 30 000 електронних листів, які зникли». Того ж дня росіяни зробили першу спробу зламати сервери, які використовував офіс Клінтон.

Наприкінці липня Бреннан наказав своїм експертам опрацювати все, що вони зібрали про російську загрозу з початку року: інформацію, отриману внаслідок перехоплення електронних сигналів; дані від агентурної розвідки (шпигунів); аналітику публікацій у відкритих джерелах. Ніхто не вмів краще за Бреннана просіювати та інтерпретувати настільки різнопланові відомості — і він збагнув: росіяни готувалися здійснити нищівну кібератаку на американську виборчу систему. (Бреннан і ЦРУ ще не знали про масштаби розгорнутої кампанії з дезінформації в соціальних мережах.) Метою росіян було не просто посіяти хаос і плутанину, а й схилити результати президентських виборів 2016 року на користь Дональда Трампа.

І це ще не все. За інформацією надсекретного джерела, агента ЦРУ в Кремлі, наказ про цей безпрецедентний напад надійшов особисто від Володимира Путіна.