| Видавництво: | Видавництво Старого Лева |
| Автор: | Михайло Назаренко |
| Жанр: | Роздуми та есеї |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 9789664481813 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
«Тілько істинна правда. З українських повір'їв» — книжка літературознавця Михайла Назаренка про українські народні вірування. Вийшла у «Видавництві Старого Лева».
Міф – це те, чого ніколи не було і що завжди є. Хрестоматія Михайла Назаренка пропонує поглянути на світ українського фольклору очима тих, для кого звичною справою була зустріч із чортом, хованцем, скарбом-перевертнем чи купальським змієм, краще знаним як черепаха. Понад пів тисячі коротких текстів із сотні джерел, опублікованих між 1853 і 2022 роками, знайомлять із численними персонажами української демонології, які мешкали на землях від Закарпаття до Слобожанщини й від Полісся до Херсонщини. А може, й досі мешкають.
Передмова
Погляд у спину, коли дивитися нема кому й чому; я таке відчував двічі.
Вперше — в Ірландії, у місці, яке називається Форнокс. Це не «Чотири стуки», а вимовлене на англійський лад Na Fuarchnoic — «Холодний пагорб» у графстві Міт, поховання, якому принаймні чотири з половиною тисячі років, а може, й усі п’ять. Про існування гробниць у Форноксі дізналися лише після Другої світової; розкопали й про всяк випадок накрили бетонним дахом, а той вислали дерниною.
Ми під’їхали на екскурсійному мікроавтобусі, водій узяв ключі в наглядача з найближчого селища, потім ми ще під’їхали, потім пройшли…
Простір. Порожній, смарагдовий, вологий простір; хижий птах у небі. Металеві двері, вузький, низький прохід. Світло падає крізь отвір у даху. Неглибокі кам’яні ніші. Зміяться петрогліфи.
…Й отой погляд у спину, куди б не обертався. Воно тут, йому майже п’ять тисяч років, це його місце і його право.
Я міг би приписати це своїй вражливості й, можливо, підсвідомим спогадам про «Гробниці Атуану» Урсули Ле Ґуїн, але там і тоді те саме відчула й моя дружина, яка Ле Ґуїн іще не читала. Досвід, підтверджений незалежно, стає об’єктивним.
А через п’ять років ми знову відчули щось подібне — ба навіть майже тотожне, тільки в іншій країні, в іншій півкулі. В Україні, в осінньому Чернігові, на Болдиних горах. Не на великих курганах Гульбищі та Безіменному, не біля могили Коцюбинського чи коло входу до печер — ні, у парковій частині, де тисячолітні кургани давно перетворилися на звичайні горбки. У Форноксі дивилися поховальні ніші; в Чернігові відчуття було таке, ніби сама земля обернулася до тебе. І знову це відбулося з нами обома, і тільки упевнившись у своїх відчуттях, ми поділилися цим одне з одним.
Воно не було ні приязним, ані ворожим. Воно просто було. Існувало. Передувало. Дивилося.
Не хотілося б, аби мене запідозрили в пропаганді третьосортної містики; я лише розповідаю про те, що ми пережили як безпосередній — і в цьому сенсі неспростовний і непояснюваний — досвід.
А веду я до того, що подібні відчуття може викликати й фольклор, тією мірою, якою він закорінений у міфі. Бо міф, за класичним визначенням, це те, чого ніколи не було і що завжди є. Завжди існує, не потребуючи доведень, навіть якщо ми в нього уже не віримо.
Як і багато хто з мого покоління — останнього радянського покоління, — я був знайомий із британськими казками й оповідками про фейрі (Добрих Сусідів, Чудовний Народ) краще, ніж з українською демонологією. Тож, взявшися задля власного задоволення читати збірки нашого фольклору, видані 100–150 років тому, я був вражений кількістю паралелей між двома фольклорними традиціями. Паралелей не лише на рівні сюжетів (ось «Том Тіт Тот», він же німецький «Румпельштільцхен»; ось «Король котів», ось «Чарівна мазь», ось келпі — водяний дух у кінській подобі…). Я ніби дивився на Чарівну Країну, Фейрі (Faerie) з різних боків. Або, можливо, на різні її регіони.
Михайло Драгоманов у передмові до збірки «Малоруські народні перекази й оповіді» твердив, що настав час розглядати фольклор уже не суто естетично, як це робили романтики, але й власне науково1. Я не фаховий фольклорист, хоча свого часу впорядкував збірку народних і псевдонародних переказів про Шевченка2, — і можу дозволити собі бути трохи романтиком, тобто збирати те, що мене найбільше зацікавило у старих і нових книжках.
Моя хрестоматія не є ані повним, ані системним оглядом української міфології. Це демонстрація, жест: ось що ми маємо. Тим, хто шукає достатньо розлогі, наукові й популярно написані праці, можу порекомендувати передовсім класичні дослідження Володимира Гнатюка3 і порівняно нещодавню книжку Володимира Галайчука4. Будь ласка, уникайте книжок, де є боги Лель і Лада, Берегиня-захисниця та інші витвори донаукової або позанаукової уяви.
«Тілько істинна правда. З українських повір'їв» — хрестоматія українських народних вірувань, яку впорядкував літературознавець Михайло Назаренко; вийшла у «Видавництві Старого Лева» на 504 сторінках. За анотацією видавця, книжка пропонує поглянути на світ українського фольклору очима тих, для кого звичною справою була зустріч із чортом, хованцем, скарбом-перевертнем чи купальським змієм, краще знаним як черепаха. До видання ввійшло понад пів тисячі коротких текстів зі ста джерел, опублікованих між 1853 і 2022 роками. Персонажі, про яких ідеться, мешкали на землях від Закарпаття до Слобожанщини й від Полісся до Херсонщини. Книжку присвячено пам'яті Станіслава Казимировича Росовецького.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
