Жити Таїнством

Книжка розмов із митрополитом Борисом Ґудзяком, яку ви тримаєте в руках, дуже вимріяна для мене. Єдина дотепер видана — і то зовсім тоненька — книжка-розмова з тоді ще отцем Борисом Ґудзяком, яку підготував Тарас Прохасько, побачила світ 2003 року й давно стала раритетною, а нових подібних видань із тепер уже владикою Борисом за ці двадцять років так і не з’явилося. Прикро, що в наших книгарнях досі немає книжок із проповідями чи публічними виступами владики Бориса, який є духовним лідером і моральним авторитетом для тисяч людей і в Україні, і поза її межами. Не знаю, чи цих книжок потребує сам владика, але впевнена, що вони прислужилися б нам — тим, хто потребує духовного проводу і зміцнення у вірі (а вони насправді потрібні впродовж усього життя). Сподіваюся, це таки зміниться, а тепер почуваюся особливо вдячно й щасливо, що на мою пропозицію записати книжку розмов митрополит відповів згодою.

Ідея цього видання з’явилася в мене ще 2014 року, але обставини склалися так, що розмови, які ввійшли до нього, ми почали записувати аж у лютому 2021 року, в час, коли вже сім років тривала російсько-українська війна, позаду був рік локдаунів через пандемію ковіду, а попереду нас чекало повномасштабне вторгнення Росії. Перші сім розмов до книжки було записано у лютому–вересні 2021 року, а останню розмову, зосереджену власне на війні, — в середині червня 2022 року. Тож, безумовно, і ковід, і реалії війни стали своєрідним тлом чи радше обрамленням наших бесід, частина з яких відбулася за допомогою зуму, а частина — при особистих зустрічах у Києві та Львові. З огляду на завантажений графік владики Бориса наші зустрічі були не вельми частими. Чимало часу забрало й редагування та авторизація рукопису, але вірю, що книжка, яку нам спільно вдалося створити, буде актуальною і в мить виходу у світ, і ще тривалий час по тому.

Мені було важливо зберегти у виданні «сліди» часу, зафіксувати обставини, в яких воно постало. Завершуючи роботу над рукописом, я з подивом усвідомила, що вже почала забувати реалії, в яких ми жили, коли починали записувати ці розмови. Стало складно згадати, як довго під час ковідних локдаунів ми не могли користуватися громадським транспортом, коли відновилося авіасполучення, до яких крамниць можна було потрапити, а до яких ні. Зрештою, вже трохи затерлось у пам’яті те, як цей час переживала Церква, скільки часу ми фізично не могли потрапити на Літургію до наших рідних храмів і мусили слухати відправи онлайн, а також скільки критики було звернено на адресу тих, хто на Великдень чи на Різдво таки волів прийти до храму. Мине ще з десять років, і ми забудемо, що все це було насправді, що наша реальність на якийсь час стала настільки перехнябленою. Найперша розмова в книжці трохи нагадуватиме про ці часи.

Але значно важливіше було зосередитися не на тому, що відбувалося довкола нас, а на «внутрішній подієвості», як я її називаю; себто на низці аспектів внутрішнього, духовного життя. Імовірно, комусь здасться, що книжка, яка виходить у світ під час війни, мала би бути більше звернена назовні; що мої запитання про переживання посту, досвід будування стосунків із Богом, молитовні практики, пошук і усвідомлення свого покликання або ж наші розмови про усвідомлення себе Божою дитиною, цінність спілкування, автентичне християнство тощо не зовсім на часі. Що людей сьогодні більше турбує те, що діється тут і тепер. І справді, людство вкотре в історії особливо замислюється про природу зла, нищівну силу ненависті й про те, як можна протидіяти злу, щоб його зупинити. Але вірю, що не можемо — ба більше, не маємо права — «зупинити» життя, почати жити лише війною і бути зосередженими лише на ній. Мусимо жити. І то жити вповні, не даючи собі забути, якою була наша щоденність, коли тривав мир. Що нас цікавило і що бентежило, чого ми прагнули і що відкидали. Наше покликання, як не раз наголошує владика Борис, — бути плідними, тож упродовж усього життя, попри всі виклики й турбулентності, з якими стикаємося, маємо віднаходити те місце, в якому, хай би які складні були обставини, можемо приносити добрий плід і будувати бодай довкола себе й у собі оазу миру.