Знайди Злочинця, Привид у Кажанячому гроті. збірка детективних історій

Щоранку дорогою до школи Філіп,

Фло та Кароліна завертають у невеличку цукерню в Глухому закутку

№ 23. Там вони купують у Лео (так

звати власника) ласощі, якими смакують на перервах між уроками. Комісар карної поліції Ларс так само

щоранку заходить у згадану цукерню. Він також є страшенним ласуном, а найбільше полюбляє цукерки

з локри ´цею1. Проте їх поєднує не

лише любов до солодощів, а й пристрасть до роз сліду вання найзаплутаніших злочинів. Удетективної команди «Локриця», як вони себе назвали, є навіть власний офіс, де вони зустрічаються — голуб’ятня під дахом цукерні Лео. 1 Локриця , або ж солодець, вербець, солодич. Багаторічна рослина родини

бобових, солодкий корінь якої використовують у промисловості й медицині.

Лео — хазяїн цукерні та детектив. Він — ватажок

у локричній команді. Кароліна, або ж Каро. Завзята спортсменка і просто розумниця.

Комісар карної поліції

Ларс добре знається

на комп’ютерах. Флорентин — наймолодший в агентстві, тому всі

його зовуть Фло.

Філіп уміє наслідувати

спів птахів. Його вірний

супутник — какаду Коко. ЛЕО

Локриця

Таємничі гвинтові сходи

1. Стара хатина

— Карти розкрито! На продаж виставлено ділянку зі старовинним домом на Фазановій алеї! — повідомив друзям

Фло в голуб’ятні, вивчаючи статтю з вечірньої газети.

— Цей будинок, певно, можна придбати за безцінь! Та

страшно й уявити, скільки коштуватиме ремонт тої халупи! —

сказала Каро.

— Маєш рацію. Зрештою, він роками стояв пусткою! —

озвався Філіп, простягнув своєму вірному другові Коко ще

один горіх і додав: — Ремонт гарантовано триватиме цілу

вічність. Принаймні я не віддав би за ці руїни й ламаного

гроша!

— Та всежяб залюбки його оглянула, — наполягала Кароліна.

— Так просто туди не потрапити, адже він обгороджений! —

відповів Філіп.

— Проте, здається, що комусь усе-таки вдалося пробратися до будинку! — зненацька збадьорився Фло.

— Можливо, огорожа з часом поіржавіла й поламалася, —

припустив Філіп.

— Оце вже ні! Чітко видно, що її хтось пошкодив! — заперечив Фло. Чому Фло був у цьому впевнений?

2. Візит до жіночого монастиря

— Трясця, кусачки зни кли! — здивовано вигукнув Фло,

прийшовши з друзями наступного дня до підніжжя оголеного

дерева неподалік від пошкодженої огорожі й марно намагаючись знайти інструмент.

— Так, я Флора Гасельбах! — літня пані вкотре вже підтвердила це локричній команді. По обіді вони відшукали

в жіночому монастирі колишню власницю старої вілли.

— Що ви тут робите? — запитала в них медсестра, яка несподівано зайшла в кімнату.

— Ми прийшли провідати свою двоюрідну тітку! — миттє во зреагувала Кароліна і грайливо підморгнула пані Гасельбах.

— Це правда! — підтвердила старша пані й зачекала, поки

двері в її кімнату зачиняться з іншого боку.

— Ну що, панове детективи, я багато про вас читала. Що

саме ви хочете знати про стару халупу на Фазановій алеї? —

заговорила пані Гасельбах. — Вона роками стоїть пусткою,

тут важко щось додати. Крапка! Кінець!

А тоді її очі зблиснули, увага розсіялася, і жінка забелькотіла якісь нісенітниці:

— У скрині захована таємниця! Йдіть слідами Артура Спековіуса. Ви перейметеся цим і заспокоїтеся аж тоді, коли розгадаєте загадку!

— Думаєте, вона нас обманює? — запитав Філіп у друзів,

коли вони покинули монастир.

— Принаймні вона ще пам’ятає, як її звати! — відповіла

Каро. Чому Каро була така впевнена?

3. Усі клепки на місці!

— Еге ж, а дово дить це мереж ивна хустинка з ініціалами

«Ф. Г.»! — погодився Філіп.

— Та попри це, своєю історією пані Гасельбах точно хотіла

обвести нас навколо пальця, — впевнено сказав Фло.

— Я з’ясував! Артур Спековіус — хитромудрий авантюрист і майстер на всі руки! — втрутився Філіп, знайшовши

підказку в інтернеті.

Відтак Філіп, Фло та Кароліна подалися до місцевого архіву, аби більше дізнатися про цю сумнівну особу.

— Сумнозвісний авантюрист потрапив у поле зору громадськості після того, як у буремні осінні дні 1956 року його

помітили на острові Диявола, і він мав при собі дерев’яну

барокову скриню. До сьогодні ніхто не може розгадати походження скрині, а Артура Спековіуса відтоді ніхто не бачив, —

процитував Фло статтю з газети за 4 березня 1957 року.

— Є ще сумніви? Отже, Флора Гасельбах таки не божевільна! — запевнила друзів Каро.

— Через цей випадок навіть завели кримінальну справу! —

переможно вигукнув Ларс, несподівано завітавши до голуб’ят ні, де локрична команда вже завзято обговорювала

інциндент.

— Рушаймо до острова Диявола! — запропонувала Каро.

— Не поспішайте! — втрутився Лео. — Скриня роками зберігається у міському музейному підвалі! До речі, у справі

вказано, що замок скрині прикрашений морським коником.

Опинившись на місці, команда детективів кинулася шукати

потрібну їм річ.

— Онде! — вигукнув Філіп. — Там стоїть наша красуня! Де Філіп побачив скриню?