Детективи в Артеку. Книга 1

Частина 1. «Діаманти королеви Франції»

Розділ 1. Нічні гості, або Перше знайомство

Оленка не могла заснути на новому місці. Вона лежала, заплющивши очі, й згадувала конкурс юних скрипалів, за перемогу в якому її нагородили путівкою до «Артеку». Мама тішилася тоді чи не більше за доньку. Тільки бабуся була невдоволена — бідкалася, що дівчинку зарано відпускати саму так далеко й залишати без нагляду батьків, що в дитячому таборі погано годують, що там домашня дитина потрапить під поганий вплив і, врешті, що там нікому буде контролювати її щоденні вправи зі скрипкою. Знала б вона, що онука в таборі взагалі не займатиметься музикою!

Роман Іванович, учитель музичної школи, стверджував, що скрипка — найважчий музичний інструмент, і дитина має удосконалювати свою майстерність по кілька годин на день, щодня, без вихідних, рік у рік. Можливо, така методика й була занадто жорсткою, але завдяки їй Оленка перемогла.

Відтоді минув місяць, і ось юна скрипалька вже у Сімферополі, відпочиває в готелі міжнародного табору «Артек», а завтра вранці вирушить до дитячої мрії на березі Чорного моря. І дарма, що надворі вересень, що в морі навряд чи вже скупаєшся, зате ще цілих три тижні можна не ходити до школи! «Оце супер! Однокласники за партами нудяться, а я ще відпочиватиму й відпочиватиму! І головне — жодної скрипки. Аж не віриться…», — думала Оленка, уявляючи шезлонг під пляжною парасолькою, себе у ньому, і не помітила, як двері до кімнати тихесенько прочинилися, й усередину прослизнули три чорні тіні.

Отямилася лише тоді, коли по щоці проповзло щось холодне й липке.

— О-о-ой! Хробаки! — верескнула вона, катапультуючись з ліжка, а заодно струшуючи з обличчя ту гидоту.

Раптом хтось схопив її за руки й почав заспокоювати:

— Тихо-тихо, та не крути так головою, немає тут хробаків.

Увімкнулося світло. Оленка побачила, що, крім неї, в кімнаті опинилися ще троє незнайомих хлопців. Вона набрала в легені повітря, аби заверещати ще голосніше, та один із прибульців прикрив їй рот рукою.

— Та заспокойся ти, навіжена! Ми свої. Просто пожартували.

— А-а-а! Грабують! — Оленка вирвалася з рук незнайомця й метнулася до дверей.

Та не встигла зробити й кількох кроків, як до кімнати увірвався огрядний дядько і, розмахуючи над головою шваброю, заволав:

— Усім стояти й не рухатися! Руки вгору! Стріляю без попередження!

Його руді вуса грізно стирчали. Озирнувшись навколо, власник войовничих вусів побачив у кімнаті лише трьох переляканих хлопчаків і дівчинку, що заніміла із роззявленим ротом.

Чоловік опустив швабру, обперся на неї, заправив у шорти смугастий тільник, з-під якого весь час намагалося вигулькнути чимале черевце, примружив око й вимовив з протягом:

— Та-а-ак, і що це в нас тут відбувається?

Один із хлопчаків прошепотів:

— Усе, нам криндик, закінчився наш табір.

— Це точно — сьогодні ж додому відправлять, — додав товариш, ховаючи руки за спину.

— Ну! — коротко, наче підганяючи коня, вигукнув чоловік, і його вуса ще грізніше настовбурчилися. — Що ти там ховаєш? Давай-давай, показуй!

Хлопець неохоче показав руки. У правій він тримав тюбик із зубною пастою.

— І що це таке?

— Ми... ми йшли зуби чистити перед сном і переплутали двері, — пробурмотів непроханий гість.

— О другій годині ночі? А чому зубна паста опинилася у неї на щоці? Переплутав дівчинку з умивальником?

Оленка повернулася до дзеркала й поглянула на своє відображення.

— От... от... от... — аж затнулася від обурення. — От негідники! По-вашому, моя голова схожа на мийку?

Вона вихопила тюбик з руки хлопця і щосили жбурнула об стіну. Тюбик чвакнув, і паста полетіла навсібіч.

Усі притихли й заворожено дивилися на химерні триколірні візерунки. Дядько, почухавши черевце, яке врешті все-таки вислизнуло з-під тільника, здивовано загудів:

— У-у-у... ну ти, мала, даєш. За що ж ти її так?

— А чому вони мене налякали? Звідки я знала, що то лише паста? Мені здалося, хробак по щоці повзе! Ненавиджу хробаків! Мало не померла зі страху!

— М-ми просто пожартувати хотіли, — пробелькотів найменший з хлопчаків.

Дядько усміхнувся й пригладив вуса, ніби заспокоюючи їхній войовничий запал. І ті справді відразу стали м’якими й пухнастими.