Камю має померти

Автор висловлює вдячність Марі Забрановій за документи, підтримку та заохочення, а також Гербертові Лоттману й Маріанн Верон-Лоттман за дружбу, приступність та цінні свідчення.

Пролог

Альбер Камю був чоловіком вільним, незборимим, небезпечним.

Небезпечним для влади — влади будь-якого ґатунку, фізіологічну спорідненість якої зі свавіллям, зловживанням і несправедливістю він засуджував.

Небезпечним для нечистого сумління — нечистого сумління французів й алжирських повстанців, давніх колабораціоністів і сталіністів, для міщанської моралі й інтелектуального суспільства, небезпечним завжди, адже завдяки своєму критично налаштованому духові, завдяки своїй незламній чесності та беззастережній любові до людей і до життя кожної людини він мав здатність бачити, кинувши один-єдиний погляд.

Його смерть і, як наслідок, довічне мовчання були вигідні багато кому: французьким націоналістам, які не бажали незалежності Алжиру; алжирським екстремістам, у яких викликала підозру поміркована позиція Камю щодо долі «чорноногих», алжирських французів, у разі здобуття країною незалежності; реакційним силам, які вбачали в ньому прибічника Руху опору та лівих; сталіністам і Совєтського Союзу, що їх він із винятковим завзяттям картав за жорстоке вторгнення в Угорщину; іспанській фашистській диктатурі, якій Камю протистояв за допомогою промов та публічних виступів, засуджуючи її за кожної нагоди і домагаючись, щоб Захід не надавав їй права на вступ до міжнародних інституцій.

Повірити, що його смерть — то лише наслідок звичайної автомобільної аварії, завжди було непросто.

Доля влаштувати суто випадкову змову проти людини навряд чи спроможна, а от іншим людям таке цілком до снаги.

Сьогодні на поверхню каламутної ріки часу виринув слід, надійний слід, що вказує на ім’я, наказ, убивчу волю: можливо, хтось і справді вирішив улаштувати кінець Альберові Камю.

Натрапивши на цей точний слід, наш обов’язок — розслідувати тодішні події, аби те, що сталося, не кануло в забуття, а вийшло на яв, опинилося під усепроникним світлом завдяки історичному розслідуванню, щоб уся правда про ті події стала відома нащадкам і щоб вони її чітко й остаточно зрозуміли.

У процесі розслідування постають, наче справжні, живі герої, персонажі, яким властива неабияка глибина, як літературна, так і суто людська; їхні екзистенційні маршрути перетиналися зі шляхами Камю — часто непередбачувано, проте завжди з вагомими, а чи й вирішальними наслідками.

Жили ці герої у Празі й Москві.

Це — Ян Забрана, Марі Забранова та Боріс Пастернак.

Тому правду про долю Альбера Камю варто шукати не тільки в Парижі, але й у Празі й Москві.

Змова

Альбер Камю загинув січневого дня 1960 року. Той, хто ціле своє життя поклав на захист людського буття, боровся проти несправедливості й абсурду, загинув начебто без видимої причини, якраз за тих обставин, що їх сам визначав як суму абсурдів: унаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

За білого дня, десь під обід, авто, за кермом якого був Мішель Ґаллімар, видавець і друг Камю, спокійно й швидко рухалося широким, прямим відтинком шосе у Франції, неподалік від Парижа; ніщо не віщувало трагедії. І тут раптом, абсолютно несподівано, вона сталася.

Водії, що проїжджали у той час там само, стверджують, що авто на чималій швидкості немовби «вальсувало». Кілька разів його занесло — пасажири, що сиділи ззаду (дружина й донька Мішеля Ґаллімара), відчули це як несподіваний поворот, коли «під машиною ніби щось обірвалося», — а потім воно сильно вдарилося в один із платанів, що росли обабіч дороги, відлетіло на кільканадцять метрів до іншого дерева і майже повністю розвалилося.

Камю, у якого був проламаний череп і зламана шия, помер миттєво. Закривавленого Мішеля Ґаллімара знайшли на землі, він помре за кілька днів у лікарні; дружина лежала біля нього у шоковому стані; донька опинилася ген за двадцять метрів, у полі, приголомшена й вимащена у грязюці, але неушкоджена.

За словами біографа Герберта Лоттмана, «аварія, схоже, сталася внаслідок блокування колеса або поломки осі, проте навіть експерти не зуміли пояснити, як могла така злощасна і страшна аварія трапитися на прямій ділянці дороги дев’ять метрів завширшки з вельми ненасиченим на той момент рухом».