Хлопчик, який вирощував драконів. Книга 1

Для Ієна, Бена і Джонаса.

Ви завжди вірили в драконів — і в мене

Коли мене питають, що ми вирощуємо в дідусевому садку, напевно, сподіваються почути «огірки», «помідори» чи «квасолю». Гадаю, ніхто не очікує почути у відповідь: «драконів». Але так воно і є. Ми вирощуємо драконів. І мушу вам сказати: від драконів значно більше клопоту, ніж від огірків.

Те, чого огірки не роблять:

Не какають у татову кашу.

Не обпалюють нікому брови.

Не мостять дуже затишне гніздо, пошматувавши всі картки з маминими кулінарними рецептами, що були поскладані за абеткою.

Не вивішують ваші труси на телевізійну антену (ще й ті, з екскаваторами, і від цього особливо ніяково).

Не ганяються за вашим котом.

Не кидають у вашого кота качаном капусти.

Не намагаються осідлати кота, як бика на родео.

Не будять о четвертій ранку щодня, дряпаючи вашого лоба гострими, як бритви, кігтями.

Не підпалюють зубну щітку, ПОКИ ВОНА ВСЕ ЩЕ У ВАШОМУ РОТІ.

Певна річ, огірки не мають луски, блискучої та мерехтливої, як сонячне світло на морських хвилях. Не мають вони і сяйливих очей, здатних зазирнути просто в душу. Вони не вмощуються вам на плечі й не обвивають хвостом, зігріваючи шию, а їхній гарячий подих не лоскоче вам вухо.

Так-так, усього цього не варто сподіватися від огірка. Принаймні не від тих огірків, які мені траплялися. Може, на щось таке спроможні радіоактивні космічні огірки-мутанти, але точно не звичайні городні сорти. Але дракони? Гм, це цілком інша історія.

Отож хто хоче вирощувати драконів? Дурне запитання, еге ж? Але серйозно — хто при здоровому глузді відмовився б? Не я, це вже точно. І не ви, як мені здається.

Та якщо таки хочете вирощувати драконів, варто знати, у що ви вплутуєтеся. Звісно, вони вогнисті, фантастичні й розкішні, однак дракони — то не тільки веселощі та ігри. Ні, зовсім ні! Але й дракони — то не саме лише полум’я чи вогненебезпечне пукання. Ні-ні!

Саме тому, мої відчайдушні прихильники драконів, я й пишу ці нотатки: щоб врешті ви могли взятися до справи без ілюзій. Бо, повірте мені, вам треба бути добре підготовленими.

1

Битва з В’юнищем

Це почалося десь рік тому. І все через дідуся. Ну гаразд, через дідуся і тістечко з джемом. Я саме злизував залишки джему зі своїх пальців, коли дідусь сказав:

— Нам треба виростити свої, Горобчику.

— Тістечка з джемом? — запитав я.

— Кущі малини, — усміхнувся він. — Тоді ми могли би приготувати свій джем для бабусиних тістечок. Ми могли б поєднувати смаки. Полуницю й ожину, аґрус і малину — просто поміркуй про перспективи.

Смакота-а-а-а-а!

Я уявив досить приємну картину: величезне — на цілу тарілку — тістечко із різнокольоровими секціями, схоже на піцу з багатьма начинками.

— Ба більше, — продовжив дідусь, перш ніж я поринув у свою джемову мрію. — Редиска, квасоля, цибуля, цвітна капуста… Та ми можемо вирощувати будь-що.

Раптом я перестав вважати, що це чудова ідея. Джем із полуниць і цвітної капусти? Уф! Я і без того мав поквитатися з овочами і фруктами, які мама готувала мені за принципом «п’ять на день». Розумієте, вона навіть підмішала сухофрукти до чудових оладок — так ніби я б того не помітив!

Утім, якщо мій дідусь щось втовкмачить собі у голову, то вже не може просто так це облишити. Тож суботнього ранку ми, по вуха у болоті, опинилися в дальньому кутку садка, викопуючи зарості, що видавалися мені справжніми джунглями. Насправді я вже починав розуміти, чому мама запропонувала мені провізію для моєї «подорожі до Амазонки». Без кропиви і чагарників садочок моїх дідуся з бабусею побільшав чи не вдвічі й простягнувся далеко до полів у низині.

— Я хотів дістатися сюди, відколи ми переїхали, — мовив дідусь, відсапуючись. — Та ніяк не міг знайти часу: то те, то се…

Я перестав копати й зішкріб з лопати шмат землі. Розумію, ви й не здогадуєтеся, про що йдеться, але я знав. Знав абсолютно точно, щó він мав на увазі під «то те, то се».

— Мені шкода, — пробурмотів я. Бо мені справді було шкода.

Дідусь сперся на лопату і нахилився до мене. Є щось, що ви маєте знати про мого дідуся: він сяє. Так, звучить дивно, але він сяє. Часом можна почути: «Його погляд сяє». Це означає, що він світиться від радості. Отож мій дідусь найосяйніший з усіх, кого я знаю. І тоді він осяяв мене своїм поглядом так, що я відчув тепло в кожній клітинці свого тіла. Так ніби я смажив на вогнищі найсмачніший зефір.