Розділ 1, у якому читач познайомиться з Веронікою, сеньйорою Мелісою та її сином Денісом
— Сеньйоре, ви потрапили не за адресою! — вигукнула Вероніка.
Але чоловік, схопивши дівчину за руку, потягнув до себе.
— Мені подобається, коли ти відмовляєш, та це вже набридає. Крутиш мені голову більш як півроку. Я ж сказав, що не ображу тебе, ти матимеш усе, чого захочеш...
Вирвавши руку, Вероніка відбігла до вікна.
— Невже вам важко зрозуміти, що ви потрапили все-таки не туди?!
— Сонечко, така твоя поведінка продовжує мені набридати і спонукає взяти це, чого хочу, безкоштовно... Погоджуйся на мою пропозицію, і я тебе озолочу... Ти ж приїхала заробити гроші, а я даю тобі таку можливість...
— Я вам вдячна, але ваша мати платить мені достатньо...
— Можу зробити так, що ти більше не працюватимеш тут... — проскрипів крізь зуби чоловік і почав наближатися до дівчини. А вона зі серйозним обличчям і страхом у душі дивилася на нього.
— Ви вже робите це... — прошепотіла дівчина і, вмить відчинивши вікно, стрибнула на підвіконник. Із висоти другого поверху поглянула вниз. — Ще крок — і я кинуся додолу.
— Не треба таких жертв, я впевнений: це, чого бажаю, станеться якщо не сьогодні, то завтра. А я вмію чекати, от і почекаємо.
— Буде краще, якщо ви зупинитеся...
— Що тут діється? — наче батогом, ударив голос жінки, яка зайшла до кімнати.
— Ваш син намагається запропонувати мені роботу і хоче звільнити мене від вас...
— Денісе, скільки ще разів маю повторювати, щоб ти обходив цю дівчину десятими дорогами?..
— Мамо, ти ж мене знаєш: коли я її бачу — не ручаюся за себе.
— Денісе, постарайся поводитися порядно, якщо хочеш ще приходити в цей будинок. Вважаю, що тобі має вистачати тих коханок, яких ти маєш...
— Мамо, я ж мужчина...
— А дружину задовольнити не можеш...
— Думаю, що у неї є кому задовольняти її.
— Веро, — звернулася жінка до дівчини, яка зістрибнула з підвіконня. — Піди на кухню і приготуй мені каву.
— А сеньйор? — запитала Вероніка.
— Сеньйор залишить нас через кілька хвилин, — повільно проказала жінка й обпекла поглядом сина. Він усміхнувся:
— Так, звісно, я забіг лише на кілька хвилин, і вже йду...
Вероніка вийшла на кухню, залишивши матір та сина, і почала готувати сеньйорі каву. За кілька хвилин, коли приємний запах заполонив кімнату, до кухні тихо прокрався Деніс. Відчувши його присутність, дівчина різко повернулась і схопила ножа.
— Не бійся, крихітко, я не зроблю тобі нічого поганого. Просто бажаю поговорити з тобою...
— Сеньйоре Денісе, дозвольте мені виконувати свою роботу. Не хочу, щоб я або ви мали неприємності...
— Ти що, лякаєш мене?
— Ні, попереджаю!
— Денісе! — обоє здригнулися від голосу сеньйори. — Я думала, що ти вже пішов додому!
— Мамо, я хочу поговорити з нею віч-на-віч...
— Денісе, ти або йдеш із будинку, або не отримаєш грошей, яких так прагнеш. Вибір за тобою.
— Прощавай, лялечко, ми ще зустрінемось! Обіцяю!
Вероніка поклала ножа на стіл і, наливши в горнятка гарячої кави, подала до неї печиво. Сіла поруч із жінкою, і вони почали вечеряти.
— Веро, не ображайся на мого сина, вибач йому, він змалку небайдужий до гарненьких дівчаток, а тебе вродою Господь не обділив.
— Не треба вибачатися, ви ж не винні, що ваш син такий... Маєте трьох синів — і всі настільки різні. Сеньйор Деніс постійно чіплявся до мене, але я давала собі раду, та в останні дні...
— Тобі потрібно було все розповісти мені... Чому ти нічого не казала?
— А що могла сказати, то ж ваш син...
— Ти працюєш у мене більше двох років, і мені подобається твоя робота. У всіх служниці — а в мене подруга. У мене працювали багато дівчат та жінок, але ти — найкраща, і я не хочу, щоб ти пішла від мене через Деніса.
— Звісно, я теж не бажаю піти від вас через вашого сина.
— Хочу, щоб ти залишилася зі мною до кінця. Тільки ти знаєш, що я скоро помру, але нікому не відомо, коли це буде. Це може статися сьогодні, завтра, за тиждень, місяць або за рік, але не пізніше. Пообіцяй, що будеш зі мною до кінця.
Дівчина крізь силу всміхнулась:
— Обіцяю бути з вами до кінця!