Літопис Сірого Ордену. Тенета війни. Книга 2

Пролог

Весняний вечір стелився поміж соснами, обіймав прохолодою, загортав у сутінки самотній маєток. Полотном озерного плеса мерехтіли зорі й відблиски ліхтарів. Від води віяло сирістю; вартові накинули теплі плащі, прикладаючись до кишенькових фляг. Питво економили: сьогодні горілки видали вдвічі менше, а кількість чергових, навпаки, подвоїли — гос­подар приймав високого гостя.

Годину тому прибув екіпаж у супроводі кавалькади з білими хрестами, нашитими на просякнутий запахом ладану одяг. Збройні провели поважного гостя від карети до вітальні, де чекав господар, потому вельможні пани піднялися нагору й утаємничилися наодинці, а заїжджі приєдналися до служок, які били байдики на нижньому поверсі в очікуванні сигналу, без якого потикатися нагору було суворо заборонено.

Кожен мав власну думку щодо секретного питання, задля якого зібралися віч-на-віч голова Таємної Варти Юхим Кривденко та Святійший Патріарх Київський і всієї Русі-України Симеон.

— Війна, кажу вам! Такі наради збирають хіба перед війною.

— Ніч довгих ножів буде. Давно гебреїв не трясли! Знахабніла наволоч пейсата!

— У Видубицькому монастирі ікона Богоматері заплакала миром і кров’ю, а потім узялася пророкувати майбутнє… Патріарх усе саморуч записував!

— А я чув, що скарб Ярослава Мудрого знайшли.

— Дідька лисого знайшли! Шляхетним панам схотілося перехилити кварту, а ви, йолопи, розводите містерії! Налийте краще.

Доки внизу множилися дедалі химерніші припущення, Святійший Патріарх Київський і всієї Русі-Укра­їни, вмостивши немолоде тіло у зручному кріслі, розглядав орнаментований червоним деревом кабінет господаря. Численні книжкові шафи, мапи українських полків і східної Європи, кілька доволі талановитих пейзажів; жодної ікони чи розп’яття. Втім, Симеона турбувала відсутність не християнських регалій, а вірних пахолків, до яких він міцно прив’язався за останні роки: на самоті, без сторонньої допомоги, старий почувався незатишно.

— Ви не довіряєте власній челяді? — спитав Патріарх.

Юхим знічев’я гортав грубезну збірку філософських есеїв «Pro pryrodu svitu», витягнуту з полиці наосліп. Нечитаний том порипував корінцем, уперше розгортаючись світові. Господар повернув книжку до шафи і звернувся до гостя з ввічливою усмішкою:

— Довіряю. Водночас мені, голові Таємної Варти, відомо, як легко люди купуються й продаються, тому будь-які вуха при обговоренні настільки делікатного питання вважаю зайвими, — голова Варти підійшов до сервірованого столу. — Вино я здатен розлити самостійно, не переймайтеся, Ваша Святосте.

Червона цівка перелилася з карафи до кришталевого келиха в покручених артритом руках. Патріарх обережно понюхав напій, пригубив, поцмокав губами і схвально кивнув.

— Колекційне.

— Ваша правда, — голова налив і собі. Насправді він не уявляв, що то за вино, бо на алкоголі не знався, та й не вважав за належне засмічувати собі голову такими речами. — Бажаєте чогось до вина? Як бачите, є сир, фрукти…

— Запізно для прийому їжі, — урвав господаря Патріарх.

Неподалік ухнув пугач. Симеон здригнувся й ледь не розлив вино на сиву бороду.

— Не маєте перестороги залишатися наодинці, сину мій? — старий нервово роззирнувся. — З вашою посадою…

Пальці Юхима пробігли кобурою на ремені.

— Якщо вбивця пройде повз моїх людей аж сюди, то гріш мені ціна як голові Таємної Варти.

Симеон погладив бороду — відповідь його не вдовольнила. Юхим ковтнув трохи вина, підійшов до великого глобуса, крутнув. Годинник басовито оголосив дев’яту.

— Має ось-ось з’явитися, — повідомив господар.

— Хто він такий? — Патріарх зазвичай готувався до сну о цій годині: його дратувало, що сьогодні він порушить розклад, який у поважному віці багато важить. — Цей невідомий… Ви повсякчас оминали говорити про нього з огляду на секретність, сину мій. Тепер можете розповісти?

— Побачите на власні очі, Ваша Святосте. Людина напрочуд неординарних талантів… Можна сказати, він сам знайшов мене. Всім серцем ненавидить перевертнів і поділяє наше прагнення позбутися їх. Розповість, як зрушити боротьбу з місця. Його варто вислухати.

— Залишається довіритися вашому чуттю, сину мій! Сподіваюся, що ця людина напрочуд неординарних талантів має серед своїх чеснот і пунктуальність.