Кім

Я — Кім. Я — Кім. А хто такий Кім?

Зверніть увагу, скільки разів (і за яких обставин) Кімбол О’Гара повторює ці слова, аж доки не знаходить відповідь на останніх сторінках цієї книжки.

То хто ж такий Кім? І що таке — «Кім»?

На останнє питання відповісти найлегше: це найкращий роман Ред’ярда Кіплінґа, якого довгий час вважали нездатним опанувати велику форму. Надто вже його перші спроби поступались оповідан­ням та нарисам. Цикли — так, тут питань не було: три солдати, які відбуваюсь службу в Індії, Мауґлі та його зграя, Сталкі і його команда в кожному новому оповіданні поставали навдивовижу живими. Чому ж «Світло, що згасло» і «Відважні капітани», не кажучи вже про написану у співавторстві «Наулаху», викликали в кращому разі поблажливі відгуки?

Коли Ред’ярд розповів, що взірцем для його нової книжки (якраз «Кіма») став «Дон Кіхот», розлогий твір про шлях, на якому можна зустріти будь-кого і будь-що, — місіс Кіплінґ не витримала: «От не прикривайся переді мною Сервантесом! Ти ж чудово знаєш, що навіть задля спасіння душі не можеш вигадати сюжет». Приймемо це як можливе пояснення: Кіплінґ зумів-таки написати справжній роман, коли знайшов історію, що складається з окремих пригод, зустрічей, випадковостей, — а разом із тим неспішно рухається до визначеної мети.

Але про «Кіма» мало сказати, що це шедевр Кіплінґа, хоча саме так його й називали Марк Твен, Томас Стернз Еліот, Вільям Сомерсет Моем і Хорхе Луїс Борхес. «Кім» — це один із найкращих романів усього ХХ століття.

...Проте — чи ХХ-го? Кіплінґ закінчив роман у серпні ١٩٠٠ року, а друком він вийшов лише у жовтні ١٩٠١-го: між цими подіями якраз і пролягла межа століть. Рівно половину життя Кіплінґ прожив до того, рівно стільки ж йому залишилось: трохи більше, ніж тридцять п’ять років. Тож «Кіма» написано ще у ХІХ столітті, але він стоїть значно ближче до творів ХХ-го, поєднуючи реальність із міфом, а шпигунські пригоди — із вишуканою філософією.

...Шпигунськ ий роман? Так, Кіплінґа вважають одним із батьків цього жанру («І Яну Флемінгу до нього дуже далеко!» — додають зазвичай), проте не варто відкривати роман, чекаючи знайти в ньому інтриги та перестрілки. (Інтриги — будуть, пострілі в — дуже мало. Професіонали працюють тонко.) «“Кім” — водночас і шпигунська історія, і оповідь про пошуки, і роман виховання, але передовсім — зізнання в любові до Індії, віншування звуків, пахощів і кольорів субконтиненту», — так написав один критик, і до цього можна додати лише, що інколи «Кіма» зараховують і до «дитячої літератури». Дитяча? Радше «підліткова» — приблизно в тому ж сенсі, що й «Гекльберрі Фінн», «Вбити пересмішника» або пізні казки про мумі-тролів. Усі ці твори — про входження до великого світу, і в них не знайти (хіба що трохи у фіналі Твенового роману) того спрощення, яке погані письменники вважають необхідною умовою літератури для і про дітей. «Кім» — доросла книга, яка не схиляється до читача і не повчає його, навіть не веде за собою, а відкриває безліч можливостей. Скількома з них ми зможемо скористатись — залежить лише від нас.

А хто такий Кім?