Революція

Це історія одного чоловіка, однієї революції та одного скарбу. Революція сталася в Мексиці за часів Еміліано Сапати та Франсіско Вільї{1}. Скарбом були п’ятнадцять тисяч золотих монет номіналом у двадцять песо. Вони були викарбувані за часів імператора Максиміліана{2} й викрадені з банку в Сьюдад-Хуаресі восьмого травня 1911 року. Чоловік звався Мартін Гарет Ортіс, і для нього все почалося вранці того дня, коли він почув далекий постріл. Бум! Щойно відлуння стихло, прогриміло ще двічі. Бум! Бум!

Він поклав на стіл книжку, яку читав,— то було «Використання електроенергії в сучасній гірничодобувній промисловості» — і, розсунувши завіси, визирнув у вікно. Судячи з усього, стріляли із гвинтівки за два-три квартали звідси. Або, як кажуть мексиканці, «за пару зон». Наступної миті почулися нові постріли, цього разу ближче. Над дахами низьких, ніби притиснутих до землі будиночків здійнявся стовп диму — спершу сірий, а згодом чорний,— і завис у сліпучій ранковій блакиті, не потурбованій жодним подувом вітерця. Стрілянина посилилася, звідусіль було чути: бум-крак-крак, бум-крак-бум. Луна множила ці дивні звуки. Гучний тріск, що нагадував горіння сухої деревини, поступово заповнював увесь простір.

«Почалося,— подумав він із радісним збудженням.— Вони вже тут».

Мартін Гарет був допитливим юнаком, який іще перебував у тому віці (два місяці тому йому виповнилося двадцять чотири), коли людину не лякають ані несподіванки долі, ані дурні кулі на вулицях. Та насамперед його безтурботність пояснювалася тим, що він нудьгував у номері готелю «Монте-Карло», чекаючи, коли у Пьєдра-Чікіта запрацюють шахти, закриті через невизначену політичну ситуацію на півночі країни. Тому цікавість взяла гору над розважливістю. Він застебнув жилет, поправив вузол краватки, взяв капелюх, а у праву кишеню піджака сунув маленький нікельований револьвер «Орбеа» з п’ятьма набоями тридцять восьмого калібру в барабані. Відчуття ваги зброї навіювало впевненість у своїх силах. Перестрибуючи через дві сходинки, він спустився в хол, проминув наляканого портьє, який зіщулився під стійкою так, що було видно лише його вуса, і вийшов надвір.

Він прагнув усе роздивитися, увібрати жадібними очима кожну дрібницю. Відколи цей молодий гірничий інженер приїхав з Іспанії, він стежив за розвитком подій завдяки місцевим і американським газетам. Усі писали про неминучий конфлікт, про хитке становище президента Порфіріо Діаса{3}, про об’єднання незадоволених навколо опозиціонера Франсіско Мадеро{4}. Упродовж останніх місяців політична напруга зростала, відбувалися зловісні інциденти, а сутички ставали дедалі більш кривавими. Часом точилися запеклі бої. Бандити, дрібні фермери, зневірені селяни збивалися в угрупування та загони.

Для кожного мексиканця, що належав до середнього чи нижчого класу, слово «уряд» було синонімом слова «ворог». Тому повстанці прагнули захопити Сьюдад-Хуарес, де розташовувався головний прикордонний пункт, через який пролягав шлях із Мексики до США. Останніми днями вони підбиралися все ближче і займали позиції в околицях міста. Накопичували сили. Саме зараз починалася справжня боротьба — і, можливо, революція.