| Видавництво: | Видавничий дім «Фабула» |
| Автор: | Артур Дрейфус |
| Жанр: | Сучасна проза |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-617-522-394-9 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Полю Маршану п’ятнадцять років, він ходить до школи, їсть досхочу і мріє про майбутнє зі своєю подругою Марієттою. Усе починається 4 червня 1915 року. Поль їде на велосипеді селом, розташованим надто близько до зони бойових дій. Аж тут вибух підкидає його в повітря. Отямившись, він розуміє, що опинився в руках хірурга, одержимого трансплантацією... і в його тілі щось змінилося. З цього моменту для нього починається нове життя, повне незвичних подій: постійні втечі між Францією, Німеччиною і Бельгією, небезпеки, розпусні пригоди, великі печалі й нове кохання. Поль вчиться жити з наслідком божевільного експерименту, який може допомогти впоратися з труднощами, врятувати від смерті, але й зруйнувати життя. Голос дитини, що стає юнаком, проносить нас через драматичні роки початку ХХ століття, показуючи, що іноді ворог усередині нас — це саме те, без чого ми не можемо обійтися.
Колись мій труп стане таким самим, як і всі інші трупи.
Усі його таємниці поглине земля, його прах змішається з прахом інших.
Я вже належатиму історії, що прийшла на зміну передісторії, викресленому з історії руху, давньому минулому.
Той день настане не завтра.
Спершу ті нещасні душі, що зустрілися на моєму життєвому шляху, мають віддати останній подих.
Потрібно, щоб Апокаліпсис знищив усі оʹбрази, всі записи і книги, усі відгомони попереднього світу.
Мені скоро виповниться тридцять чотири роки: моє життя — це переплетіння ганьби, бід і невдач.
Воно не може тривати далі.
Але до того, як я відійду у вічність, мушу виговоритися своїй дружині і доньці.
Щоб прожите не стерлося разом з моїм тілом і прислужилося — тим, хто досі шукає відповідь на запитання «чому» — секрет моїх помилок.
Ким я був: винуватцем чи жертвою?
Я не зміг би відповісти на це запитання, оскільки правдиво те, що зло не зможе процвітати, якщо не має засобу поширення.
Тому навряд чи я зможу звільнитися від нього своїми зізнаннями: мені потрібно було набратися сміливості і вирішити це раніше.
Даремно я дорожив життям, тепер я у цьому каюсь.
Своїми безладними нотатками прагну донести до людей, що життя моє було втрачене для Бога.
Мені хотілося б мати інше.
Дитинство
У моєму дитинстві не було нічого особливого.
Здається, воно було щасливим. Не пригадую, щоб я зазнав якоїсь важкої травми, залишався без супу чи хліба, щоб коли-небудь страждав.
Моя мати займалася вдома давнім ремеслом швачки, а батько був комівояжером і працював у виноградарів у департаменті Юра, що на кордоні з Швейцарією.
Я його майже ніколи не бачив удома.
Материна працьовитість мені подобалася. Я насолоджувався кожною миттю, проведеною з нею, окрім тих, коли вона штопала мій вовняний жилет, не знімаючи його з мене. Мені здавалося, що мама ненароком може проткнути голкою білу шкіру на моїх грудях.
Батько щотижня приносив мамі квіти, але вона забувала поставити їх у воду, бо була зайнята розпакуванням багажу.
Вранці букет вже лежав зів’ялий.
Мати проводжала батька сумним поглядом.
(Звук його кроків по вкритому снігом гравію.)
Усупереч поширеним байкам, що діти бояться йти до школи, вона не здавалася мені чимось ворожим. Я зрозумів, що надійним захистом від барабанного бою злоби і дріб’язковості, що зветься «суспільством», є стриманість і поміркованість.
Безансон був тоді звичайним непоказним містечком, яких у Франції не менше сотні: його перетинали від одного кінця до іншого кінні екіпажі, бродячі собаки, жінки у сукнях, що розвівалися від вітру, велосипедисти.
Якось, коли я повертався зі школи, то підібрав на бруківці квітку майже надприродного синього кольору і приніс її мамі.
Вона розплакалась, і я не зрозумів, чому вона плаче.
Коти
Мушу повідомити моєму потенційному читачеві про свій своєрідний дар. Скільки себе пам’ятаю, я завжди приваблював котів, наче той флейтист з німецької легенди, який вивів пацюків геть із міста.
І справді, хай би куди я пішов у перші роки свого життя, всюди неодмінно був кіт, який терся об мої литки, виявляючи до мене у такий спосіб свою спонтанну прихильність.
Оскільки я не мав відданого друга, але любив тварин, то охоче погодився на таке котяче ставлення до мене; от лише мій батько хворів на астму, і мене попередили, щоб котів додому не приводив.
Ми жили на першому поверсі будинку в бретонському стилі для робітників: скляні двері, що виходили в маленький дворик, мали бути зачиненими вдень і вночі.
Однак деякі коти уникали нашої пильності і залазили на балкон.
Батько гнівався:
— Що, в ім’я всього святого, вони тут шукають?
Мама заспокоювала його:
— Що ж поробиш, вони ж не винуваті.
А я вважав себе винним у злочині, якого не скоював.
Коли я йшов кудись сам, то, бувало, розмовляв з ними, як з людьми. Вони байдуже дивилися на мене своїми великими очима, які, здавалося, поглинають світ, але я був переконаний, що вони не розуміють жодного мого слова.
Та все ж говорив до них, щоб лише говорити до когось живого... адже жодної людини не було.
«Мені скоро виповниться тридцять чотири роки: моє життя — це переплетіння ганьби, бід і невдач.»
«Тепер я знаю: аби не перейматися розмірковуванням про «що таке життя?» — слід просто бути щасливим.»
«Це була не чиясь війна. Вона була початком і кінцем мого спокійного життя. Вона була початком мого кінця.»
Ідея з’явилася в Артура Дрейфуса приблизно за десять років до виходу книжки: юнак, якому пришили третю руку з власною волею. Дію він розмістив у Безансоні — поблизу окопів Першої світової, — а героєм зробив доброго й сумлінного хлопця, до живота якого пришито «порочну й збочену» руку. Автор казав, що ця рука уособлює звіра, який причаївся в кожному з нас і без якого не можна ні жити, ні творити, — «я хотів дати йому тіло». Отримуючи відзнаку премії Веплер, він пов’язав цей образ зі своїм болісним усвідомленням власної гомосексуальності в п’ятнадцять років. Роман вийшов у видавництві P.O.L 17 серпня 2023 року.
Німий кольоровий фільм Мішеля Азанавічуса за сценарієм, який він написав разом із Тома Кайї; у ролях Франсуа Сівіль, Береніса Бежо, Ребекка Мардер і Мішель Фо. Зйомки завершено, StudioCanal анонсував вихід на 2027 рік. За офіційним синопсисом, дія фільму починається 1916 року під Верденом. Роман можна прочитати ще до прем’єри.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
