Інстинкт убивці. Книга 2

Переважну більшість викрадених дітей вбивають упродовж перших трьох годин після їх зникнення.

Завдяки моїй сусідці по кімнаті, живій енциклопедії з ймовірностей та статистики, я знала достеменні цифри.

Я знала, що коли йдеться вже не про години, а про дні, а згодом не про дні, а про тижні, ймовірність того, що дитину знайдуть, так карколомно зменшується, що ФБР більше не здатне виправдати витрати людського ресурсу на продовження пошуків.

Я знала, що коли вже справу класифікують як висяк та передадуть до нас, нам, імовірно, доведеться розшукувати вже труп, а не мале дівча.

Але ж….

Але ж Маккензі Мак-Брайд було шість рочків.

Але ж вона найбільше любила пурпуровий колір.

Але ж вона прагнула стати «попзіркою ветеринарії».

Не можна ж припиняти пошуки такої дитини. Не можна припиняти сподіватися, навіть якщо хочеться.

— У тебе вигляд дівчини, яка потребує розваг. Чи, може, випивки, — дражнив мене Майкл Таунсенд, сидячи поруч на канапі й випроставши вбік свою ушкоджену ногу.

— Зі мною все гаразд, — мовила я.

Майкл пирснув.

— Кутики твоїх губ здійнялися вгору. Але решта твого обличчя опирається, ніби якщо твої губи розпливуться в легенькій усмішці, вона відкриє шлях риданням.

Такою є плата за те, що я долучилася до програми «Самородки».

Усі ми в цій програмі, бо бачимо те, чого інші не бачать. Майкл читає вирази облич так само легко, як решта людей читає книжки.

Нахилившись до мене, він мовив:

— Лиш слово скажи, Колорадо, і я, забувши про себе, влаштую тобі таку потрібну розвагу.

Востаннє, коли Майкл пропонував розважити мене, ми пів години все підривали та поцупили таємну флешку агентів ФБР.

А втім, формально це Слоун поцупила заховану флешку в агентки ФБР, та кінцевий результат від цього не змінився.

— Жодних розваг, — мовила я суворо.

— Впевнена? — спитав Майкл. — Бо розвага стосуватиметься Лії, желе та вендети, яка тільки й чекає на своє здійснення.

Я навіть знати не хотіла, що могла накоїти наша співмешканка й водночас живий детектор брехні, щоб накликати на себе помсту з використанням желе. Зважаючи на особистість Лії та її стосунки з Майклом, варіантів безліч.

— Ти ж усвідомлюєш, що влаштовувати Першу пранкову війну з Лією — страшенно невдала думка? — уточнила я.

— Безперечно, — відповів Майкл. — Якби ж я не був так нестерпно обтяжений здоровим глуздом та інстинктом самозбереження.

Майкл кермував як навіжений і мав всеосяжну зневагу до авторитетів. Два місяці тому він вийшов з будинку, стежачи за мною, знаючи, що мною одержимий серійний убивця, й, на свою біду, був підстрелений.

Двічі.

Інстинкт самозбереження — не найсильніший Майклів бік.

— А що, як ми схибили щодо цієї справи? — спитала я. Мої думки кружляли колами: від Майкла до Маккензі, від подій шеститижневої давнини до теперішніх дій агента Бріґґса і його команди.

— Ми не схибили, — тихо відповів Майкл.

«Швидше б задзеленчав телефон, — міркувала я. — Нехай зателефонує Бріґґс і сповістить, що цього разу, цього, мої інстинкти спрацювали слушно».

Найперше, що я зробила, коли агент Бріґґс передав справу Маккензі Мак-Брайд — склала профіль підозрюваного: умовно звільненого злочинця, який зник приблизно в той самий час, що й Маккензі. На відміну від здібностей Майкла, мої не обмежувалися зчитуванням виразів облич та поз. Зі жменькою подробиць я мала змогу проповзти в голову іншої людини та уявити, що означає бути нею, хотіти того, чого вона хоче, робити те, що вона робить.

Поведінка. Особистість. Оточення.

Підозрюваному в справі Маккензі бракувало зосередженості. Викрадення було надто вивіреним. Не збігається.

Я ретельно прочитала кожний рядок у справі, шукаючи того, хто потенційно підійшов би. Молодий чоловік. Розумний. Ретельний.