Шістки-сімки. Збірка новел

Ілюстрації Олега Кіналя

«Шістки-сімки» — одна з 12-ти збірок новел О.Генрі, що їх видавництво «Богдан» запланувало до друку. Саме завдяки своїм оповіданням, у яких іскрометний гумор тісно переплітається з маленькими трагедіями, а їхнє закінчення неможливо передбачити, письменник і зажив світової слави.

І

Останній із трубадурів

Сем Гелловей з невблаганним виглядом сідлав свого коня. Погостювавши три місяці на ранчо «Альтіто», він тепер покидав його. Не варто сподіватися, що гість довше терпітиме пшеничну каву та помережане жовтими плямами печиво з поташем. Нік Наполеон, дебелий негр-кухар, ніколи не вмів робити хороше печиво. Ще тоді, коли Нік служив кухарем на ранчо «Віллоу», Сем був змушений кинутися навтьоки від кулінарної майстерності Ніка вже після шостого тижня своїх гостин.

Обличчя Сема виражало смуток, поглиблений жалем та злегка пом’якшений поблажливістю чоловіка з витонченим смаком, якого ніхто не розуміє. Він із непохитним виглядом міцно застібнув попругу, закріпив мотузку петлею та почепив її на ріжок сідла, прив’язав свій дощовик і куртку до луки та повішав батога на зап’ястя правої руки. Всі Мерідью (господарі ранчо «Альтіто») — чоловіки, жінки, діти, а також слуги, гості, наймані робітники, собаки та випадкові відвідувачі зібралися в галереї ранчо, їхні обличчя були сумні та зажурені. Оскільки приїзд Сема Гелловея у будь-яке ранчо, віллу чи халупу між річками Фріо і Браво-дель-Норте викликав радість, то його від’їзд неодмінно завдавав жалю та страждань.

А потім, в абсолютній тиші, яку порушував лише пес-гон­­чак, котрий за допомогою задньої лапи переслідував підступну блоху, Сем ніжно та обережно при­в’язав свою гітару до сідла поверх дощовика та куртки. Гітара була в зеленому парусиновому мішку, і, якщо ви розумієте значення цього, то розумієте, хто такий Сем.

Сем Гелловей був останнім із трубадурів. Ви, зви­­чайно ж, знаєте про трубадурів. Енциклопедія ствер­джує, що особливого розмаху вони досягнули між одинадцятим і тринадцятим століттями. Чим вони розмахували — незрозуміло, та ви можете бути впевнені, що не мечем. Можливо, це був смичок або виделка зі спагеті, або жіночий шарф. Так чи інакше, Сем Гелловей був одним із них.

Сем виглядав як мученик, коли сідав на свого коня. Проте вираз його обличчя здавався веселим порівняно з виразом морди коня. Розумієте, коні дуже добре знають своїх вершників, і цілком імовірно, що кобили на пасовищах і в стайнях часто насміхалися над конем Сема за те, що на ньому їздив гітарист, а не хвацький, загонистий, одягнений у вовняне вбрання ковбой. Жоден чоловік не є героєм для свого коня. Навіть ескалатора в універмазі не можна винити, якщо той скине трубадура.

О, я знаю, що я один із них; та й ви такі ж. От пригадайте ті побрехеньки, які ви навмисно запам’ятовуєте, або фокуси з картами, яких ви вчитеся, або ж ту маленьку п’єсу на піаніно — як там вона звучить? — ті-тум-те-тум-ті-тум — ті ролі, які ви граєте у власних маленьких виставах, коли гостюєте у своєї багатої тітоньки Джейн. Вам треба знати, що omnæ personæ in tres partes divisæ sun t 1. А саме: Барони, Трубадури і Трудівники. Барони не схильні читати такі небилиці, як оці, а трудівники не мають на це часу. Отже, я знаю, що ви — трубадур і зрозумієте Сема Гелловея. Співаємо ми чи граємо, танцюємо чи пишемо, читаємо лекції чи малюємо — ми лише трубадури, тож давайте робити це якнайгірше.

Кінь з обличчям Данте Аліг’єрі, керований натиском колін Сема, повіз цього мандрівного музиканта на шістнадцять миль у південно-східному напрямі. Природа була в її найбільш доброзичливому настрої. Розмаїті тендітні квіточки наповнювали солодки­ми пахощами хвилеподібні прерії. Східний вітер пом’якшував весняну спеку; білосніжні, немов вата, хмари, що плив­ли з Мексиканської затоки, стримували проміння квітневого сонця. Сем їхав та співав. Він засунув кілька гілочок чапарелю під вуздечку, щоб відганяти ґедзів. Отож, увінчаний кінь із сумною мармизою ще більше був схожим на Данте і, судячи з вигляду, думав про Беатріче.