Снотворець : роман

I

Хоч і прекрасно було, дуже криваво й узагалі, але Рендер уже відчував: невдовзі кінець.

А отже, вирішив він, кожна мікросекунда має переживатися, ніби хвилина — і, може, варто підвищити температуру... Десь, точно на периферії всього, пітьма перестала стискати кільце.

Щось, немов крещендо підсвідомої грози, спинилося на одній лютій ноті. Та нота була дистилятом із сорому й болю, а також страху.

На Форумі стояла задуха.

Цезар скулився зовні від біснуватого кола. Очі прикрив рукою, але це не завадило бачити — зараз марно було затулятися.

Облич сенатори не мали, а тоги їм позаливала кров. Сенаторське багатоголосся лунало, неначе пташиний базар. Усі патриції з нелюдським шалом штрикали лезами лежачу постать.

Ну, всі, окрім Рендера 1.

Калюжа крові під його ногами знай розтікалася. Рука нібито й підіймалася-опускалася з механічною регулярністю, а горлянка, можливо, і видавала пронизливі крики; але він водночас грав роль і дивився виставу.

Бо ж він був Рендер, Формотворець 2.

Зіщулений, переляканий, заздрісний, Цезар пронизливо протестував.

— Ви його зарізали! Вбили Марка Антонія — ні в чому не винного, ні до чого не здатного!

Рендер на це обернувся:

— Атож!

Кинджал у руці був ого який здоровенний, ого як окровлений.

Лезо хиталося з боку в бік. Цезар, загіпнотизований гострою крицею, став гойдатися в тому самому ритмі.

— Чому? — скрикнув він. — Чому?

— Бо він, — дав відповідь Рендер, — був набагато шляхетніший римлянин, аніж ти 3.

— Ти брешеш! Неправда!

Знизавши плечима, Рендер узявся колоти далі.

— Це не так! — волав Цезар. — Не так!

Рендер знов обернувся, хитнув кинджалом. Цезар, мов маріонетка, повторював рух того леза-маятника.

— Не так? — усміхнувся Рендер. — А ти хто взагалі, щоб сумніватися в отакому-о вбивстві? Ти є ніхто! Применшуєш гідність події! Пішов звідсіля!

Зчервонілий сіпаний чоловік розпрямився. Ріденьке волосся, наполовину зліплене в мокрі пасма, безладно стирчало хмарою вати. Він розвернувся й рушив, на ходу озирнувся через плече.

Змовники ніби й зостались далеко позаду, але сцена ніяк не меншала. Не тратила збудної чіткості. Від цього йому відчулися ще сильніші відчуженість, самота, непричетність.

Рендер завернув за ріг, який щойно з’явився, і став на дорозі незрячим старцем.

Цезар схопив його за одежину.

— Чи маєш для мене нині лихе передвістя?

— Остерігайся! — глумливо вигукнув Рендер.

— Так! Так! — скрикнув Цезар. — «Остерігайся!» — це добре! Чого остерігатися?

— Остерігайся ід 4...

— Ну, ну? Котрих саме?

— Тих, що у жовтесні!

Цезар пустив одежину.

— Що ти верзеш? Який «жовтесень»?

— Місяць.

— Брехня! Нема місяця «жовтесень»!

— І саме цієї дати шляхетний Цезар має боятися — часу, що не існує, події поза календарем.

Рендер сховався за ще один ріг, що, як і перший, виник раптово.

— Зажди! Повернися!

Рендер зареготав, а з ним — увесь Форум. Пташині крики зробилися хором нелюдського глуму.

— Ти з мене кепкуєш! — заридав Цезар.

Форум пашів, ніби піч; скляна маска поту вкривала Цезарю вузьке чоло, гострий ніс, невиразне підборіддя.

— Хай вб’ють і мене! — схлипував він. — Так не чесно!

І Рендер на шмаття роздер цілий Форум разом з усіма сенаторами й зарізаним Марком Антонієм, що вишкірив зуби. Запхав шмаття в чорний мішок, і все це — невидимим рухом одного-єдиного пальця. Останнім зник Цезар.

Чарльз Рендер сидів перед дев’ятьма десятками білих і двома червоними кнопками, але й не дивився на жодну. Права рука ворушилась на рівні колін у безшумній підвісці над пультом — одні кнопки тиснула, інші минала й пересувалася далі, щоб дати наступні команди процедури фіксації спогадів.

Утративши чи не всю чутливість, зі зведеними нанівець емоціями, конгресмен Еріксон пізнав забуття, наче у материнському лоні.

Щось тихо клацнуло.

Рендерова рука саме ковзнула в кінець нижнього ряду кнопок. Щоб натиснути червону, потрібен був акт свідомого наміру — волі, якщо завгодно.