Троє в човні, якщо не рахувати собаки. Оповідання

Розділ перший

Троє недужих. Страждання Джорджа і Гарріса. Жертва ста семи жахливих недуг. Корисний ре цепт. Ліки від хвороб печінки у дітей. Ми погоджуємось на тому, що перевтомились і потребуємо відпочинку. Тиждень на морських хвилях? Джордж пропонує подорож по Темзі. Монтморенсі висуває заперечення. Пропозицію прийняли більшістю трьох голосів проти одного.

Нас було четверо: Джордж, Вільям-Семюел-Гарріс, я і Монтморенсі. Ми сиділи в моїй кімнаті, курили та ро змовляли про те, що нікуди не годимося — тобто, звісно, з погляду здоров’я. Усі ми почувалися кепсько, і це вже неабияк нас тривожило. Гарріс сказав, що в нього інколи якось дивно паморочиться в голові і він тоді сам не тямить, що ро бить. Джордж озвався, що й у нього теж буває таке запаморочення, коли він сам не тямить, що ро бить. Ну, а в мене було негаразд із печінкою. Я знав, що в мене ро зладнався цей орган, бо щойно прочитав ре кламу патентованих піґулок від печінкових хвороб, де були описані рі зні симптоми, за якими можна визначити, що у вас хвора печінка. І всі ті симптоми я у себе знайшов.

Дивовижна рі ч: щоразу, коли прочитаю ре кламу якихось патентованих ліків, то неодмінно доходжу висновку, що хворію на описану в тій ре кламі недугу, і то в найтяжчій формі. Всі перелічені там симптоми якнайточніше збігаються з тим, що відчуваю я.

Пригадую, як якось я пішов до бібліотеки Британського музею, щоб прочитати, чим лікують одну легку хворобу, що саме причепилася до мене, — здається, сінну гарячку. Виписавши потрібну книжку, я перечитав там усе, про що хотів дізнатись; а потім машинально взявся ледаче гортати сторінки та вивчати всілякі недуги. Забув уже, як називалась перша, що на неї наштовхнувся, — якась жахлива, згубна болячка, — але, ще не перебігши очима й половини «попередніх симптомів», я упевнився, що хворію на неї, і то тяжко.

Кілька хвилин я сидів, заціпенівши з жаху; а потім, уже з байдужістю відчаю, знову став гортати книжку. Натрапив на черевний тиф, перечитав його симптоми і відкрив, що я хворий і на черевний тиф також — певне, вже кілька місяців хворий, сам того не знаючи. Мені стало цікаво, які ж іще хвороби в мене є. Знайшов у книжці хворобу св. Віта і, як і сподівався, виявив, що нездужаю й на неї; тоді мене по-справжньому зацікавив стан мого здоров’я, я вирішив з’ясувати його до кінця й кинувся читати про всі хвороби поспіль, за алфавітом. Прочитав про ангіну — виявив, що вона в мене тільки-но починається, а загострення настане за кілька днів. З полегкістю дізнався, що брайтова хвороба, тобто запалення нирок, у мене в легкій формі, з якою можна прожити багато ро ків. Зате віспа у мене була з важкими ускладненнями, а на дифтерит я, вочевидь, слабував від самого народження. Я сумлінно простудіював усі двадцять шість літер алфавіту і з усіх недуг, описаних у книжці, не знайшов у себе тільки однієї — раку сажотрусів.

Спершу я навіть образився, бо відчув у цьому якусь зневагу. Чому мені не дісталось ра ку сажотрусів? За віщо така дискримінація? Але трохи перегодя в мені взяли гору скромніші почуття. Я подумав, що в мене є всі інші хвороби, відомі медицині, тож негарно бути таким жаднюгою. Обійдусь і без того ра ку сажотрусів. Сухоти, як видно, розвинулись у мене до найтяжчої стадії так, що я й не помітив; а ящур я, мабуть, підхопив десь іще підлітком. Після ящура в довіднику вже не було хвороб, тож я зробив висновок, що й у мене більше нічого немає.

Я довго сидів замислений. Я думав, який із мене цікавий об’єкт для медицини, якою знахідкою був би я для авдиторії медиків! Якби студенти мали мене, їм не довелося б вештатися по шпиталях. Бо я сам був цілою лікарнею. Досить студентові обійти мене довкола — й одержуй диплом.