Три служби Генрика Сенкевича

Серія «Ім’я на обкладинці»

Випуск XVI

Андрій Синюк, Сергій Синюк

Три служби Генрика Сенкевича

(до 175-річчя з дня народження письменника)

Український погляд на творчість письменника, що став королем польського історичного роману... і заручником цього жанру. Книга буде корисною як шанувальникам творчості Генрика Сенкевича, так і тим, хто тільки починає знайомство із його доробком.

Служба суспільству

«Цей доказ його скритності та недовіри до матері, аж надто до нього поблажливої, був мені прикрішим за сам стан справ, хоча, відверто кажучи, я дуже переживаю тим, що він залишив професію лікаря і цю зміну приписує більше непостійності та легкості характеру, аніж вродженим здібностям та нахилам, які Ви так гарно характеризуєте. Ті пориви фантазії та буйна уява, яким, на Вашу думку, він не міг би віддаватися, вивчаючи медицину, не дадуть йому надійного незалежного хліба, на який він призначений працювати. З роками і життєвим досвідом вони минуть самі по собі. А їх результатом стануть кільканадцять листочків, списаних ученими вправами, яких ніхто читати не схоче, а його становище залишиться назавжди таким низьким, що ні слави, ані добробуту йому не забезпечить […] У нинішньому становищі країни, де все залежить від примх долі, де ніхто не впевнений у завтрашньому дні, тільки фах лікаря не залежить ні від кого і забезпечує добробут, здобутий власною працею».

Так писала до Конрада Добрського Стефанія Сенкевич, коли довідалась, що з медичного на філологічний факультет перейшов її син.

Генрик Сенкевич.

Він стане одним з найкраще оплачуваних європейських літераторів на межі ХІХ та ХХ століть.

Шостим нобелівським лауреатом.

Проте Нобелівська премія сама по собі ще не гарантує постійної присутності в актуальному культурному просторі. От багато хто з вас пам’ятає п’ятого чи сьомого нобелівських лауреатів? Багато хто читав їхні книжки?

А Сенкевича донині не просто читають. До нього не залишаються байдужими. Про його тексти та особистість їх автора досі сперечаються. А в 2021 році варто очікувати сплеску зацікавлень та пристрастей. Адже 5 травня виповниться 175 років від дня народження письменника. В кількох українських газетах з’являться три-чотири статті з приводу ювілею. Одні автори згадають фразу Богдана Лепкого про те, що поява «Трилогії» Сенкевича зруйнувала українсько-польську ідилію в Бережанах і «Від Богдана і Яреми, що лягли між нами, великі чорні тіні». Другі заперечуватимуть, зазначаючи, що «Не зважаючи на вороже ставлення Сенкевича до українського козацтва та його визвольних змагань, він причетний до їх популяризації серед польського суспільства, зокрема позитивним представленням деяких постатей». А треті докинуть votum separatum про те, що в «Вогнем і мечем» насправді чимало позитивних персонажів-українців, тільки воюють вони на боці Речі Посполитої в повній відповідності до свого бачення блага для рідної землі.

Одні пригадають судовий процес у Відні, який вдовольнив позов українських студентів до Генрика Сенкевича за образу честі й гідності, а другі — заклики Сенкевича до польсько-українського порозуміння і те, що він позитивно відгукувався про українську культуру, зокрема, дав досить високу оцінку творчості Тараса Шевченка. Одні згадають, як роман «Quo vadis» будив у людях цікавість до Божого слова в часи казенного атеїзму, а другі напишуть, що історія ранніх християн була потрібна Сенкевичу тільки для того, щоб посмакувати розлогими описами римських оргій, і порівняють його роман зі скандальним фільмом про Калігулу.