Убивство в гаремі

Детективний історичний роман

доби правління сина султани-українки Шехсувар (Марії), Османа ІІІ

Син султани-українки Шехсувар (Марії), Осман ІІІ, найстаршим в історії Османської імперії — у 55 років зійшов на трон. За нетривале правління (1754–1757 рр.) у гаремі трапилася низка підозрілих смертей. Найгучнішою стала втрата наступника престолу — 42-річного Мехмеда. Поголос про це дійшов до вух яничарів. Звинувачуючи султана, вони ледь не підняли у Стамбулі повстання. Утім, Осман ІІІ і сам жив під страхом стати наступною жертвою таємничого вбивці. Ким був палацовий душогуб? Відповідь на це запитання знайшов головний євнух гарему.

Розділ І. Хто отруїв Гюльшен?

У пічних димарях завивав поривчастий вітер, що ганяв темні, як ніч, хмари. За вікном палацу загрозливо блиснуло, й покотився важкий гуркіт громовиці. Старенька жінка сиділа на просторому ложі в оточенні сотень розшитих золотими блискітками подушок і, тихо погойдуючись, зі заплющеними очима монотонно бубоніла:

«Бісмі-Лляхі-р-Рахмані-р-Рахім!

Куль хууа Аллаху Ахад,

Аллаху с-Самад.

Лям ялід уа-лям юляд,

уа лям якун-ляху куфуан ахад» 1.

Ні безперервні блискавиці, ні потужна злива не змусили її відволіктися. Вона заглиблено проговорювала кожне слово сури «Аль-Іхляс». І так щоразу перед сном — по сто й більше разів. Адже пророк Магомет сказав: «Хто щиросердно прочитає цю суру, того Всевишній захистить від вогняної геєни Пекла. Якщо ж людина прочитає її сто разів, то Всевишній Аллах простить їй гріхи п’ятдесяти років за умови, що вона не скоїла кровопролиття, користолюбства, розпусти та вживання алкоголю» 2.

Однак не лише це заохочувало султану повторювати на ніч свідчення про святість Єдиного Бога. Заглиблюючись у молитву, вона забувала про тяготи життя у султанському палаці й ломоту в старечих кістках. Бачила себе юною дівчинкою Марійкою, яка обожнювала весняні сонячні ранки і коней. Згадувала, як мчала верхи на улюбленій білій кобилці Катрі, розпустивши темне хвилясте волосся на заздрість усім місцевим дівчатам.

Такою її уперше помітив у палацовому саду султан Мустафа ІІ. Тоді вона як новоприбула рабиня без дозволу євнуха 3 осідлала гнідого жеребця і намагалася на ньому вискочити за його мури. Так хотіла вибратися на волю і повернутися додому, до батьків, з якими її розлучили османські вояки, захопивши в ясир 4.

Але не склалося. Надто серйозною у султана була охорона. Тож вона молилася, щоби покаранням за втечу була смерть. «Краще вже вмерти, ніж скніти у цьому палаці, як пташка у клітці», — казала собі.

Утім, замість ката на неї чекав султан, який спокусив сміливу чорнявку. Тієї ночі назавжди зникла юнка Марійка, перетворившись на Шехсувар 5…

Доки валіде 6 марила, бурмотячи безперервно суру, служниця Ульміє намагалася побороти дрімоту. Тому й собі почала читати Коран, який шанобливо розгорнула на інкрустованій слоновою кісткою підставці — рахле. Сидячи на великій оксамитовій по­душ­ці, змушувала себе сфокусуватися на прочитаному, але літери зрадницьки розпливалися перед очима. Так міцно її хилило на сон.

Раптом у коридорі, за великими дубовими дверима, пролунали гучні жіночі крики. Ульміє з переляку аж скочила з місця.

— Що там коїться? — занепокоїлася стара напівсліпа, але все ж не глуха валіде.

— Зараз гляну, — відповіла служниця і почула застережливе:

— Стій! Я з тобою.

Ульміє покірно схилила голову в очікуванні на султану. Та ж повільно сповзла з ложа і, намацавши кістлявими з покрученими пальцями ногами м’які оксамитові капці, скомандувала:

— Дай руку!

Тримаючись за лікоть служниці, валіде Шехсувар пошкандибала до виходу з оздоблених ізнікськими кахлями покоїв. У коридорі гарему 7 на неї чекала жахлива картина: на холодній камінній підлозі лежала бліда з розтріпаним білявим волоссям наложниця, а з кута її посинілого рота стікала маленьким струмочком багряна кров.