Пастка на полоза

Серія «Детективна аґенція ВО»

Борис Крамер

Пастка на полоза

Кримінальний роман

Дипломант Конкурсу романів, кіносценаріїв,

п’єс та пісенної лірики про кохання «Коронація слова», 2018

Темної ночі до слідчого прокуратури Артема Нагорняка прибігає директору універмагу Микола Осовський і повідомляє, що за ним стежать невідомі. Роздратований слідчий не вірить йому. Хто в маленькому містечку може стежити за відомим бізнесменом? Якби повірив зразу, то не вбили б наступної доби Миколу, а ще через кілька днів — його друга Андрія Сабанова. У містечку розгулялись убивці, які їздять на краденій машині. Третьою жертвою ледь не став спадкоємець Осовського його дядько Всеволод Антошевський, але невідомі помилились із отрутою. Конвеєр смерті не зупинявся, і слідчий вирішив заманити вбивцю у пастку. Кого він там виявив? І сам не сподівався на сюрприз.

1

Дзеркало було велике, в зріст людини, старе, у виразках потрісканої амальгами, в червоній, поточеній шашелем, рамі.

Він стояв у примірочній і оглядав себе критичним оком: сірий, у велику клітину, зі сталевим полиском, костюм, льняна сорочка і краватка з теплими осінніми барвами, пригладжена і скріплена жіночими чарами непокірна чуприна, що не куйовдилась і не підіймалась хвилями, туфлі, що тиснули не розношеними закутами й швами, розгублений погляд парубка, якого окільцювали й вивели у незвідану подорож… Ось і маєш, попався! Пашка впурхнула у магазин урочиста, світло-іскриста, наче хмарка, кинула біля каси на столі, де майстрині ушивали, укорочували, доточували, підправляли покупцям новий одяг, кухонну дошку і давай гамселити залізним молотком м’ясо на відбивні: грюк-грюк, грюк-грюк-грюк… Червона юшка з-під того вправного молотка цівками вдарила по газовій незайманій білизні її сукні.

От ще де!.. Знайшла місце куховарити!.. Артем хотів насварити Пашу, але грюкання його розбудило. Стукали у вікно — легенько так, обачно, витягнутою рукою. Просто над головою. Стук-стук, ніби ворона у горіх, шкряб-шкряб, наче миша за шафою… Заспаний Нагорняк глипнув, вагаючись, у світлу шибу, де місяць пальцем хитав вишневу гілку, потім звівся, невагомий. Проте Пашка почула той порух, повернулась на другий бік і пробурмотіла:

— Увімкни світло…

— Не вмикай!.. Не треба!.. — Артем навпомацки вихопив із шухляди пістолет і котячими кроками побіг до дверей.

— Хто там? — запитав.

— Відкрий, будь ласка, це я, — відповіла темінь з того боку.

— Хто «я»? — не впізнав господар.

— Осовський… Микола. Поговорити треба.

Оце так — о другій годині ночі до нього у вікно гримає власник універмагу «Синиця» Микола Осовський, він же Коля Оса, він же Коля Готівка, який вміло працює з бюджетними коштами й чиновниками — хуткі посадові діляги купують мило, пральні порошки, меблі та інші витребеньки втридорога, а він має надурняка скажений дохід. Приперся поговорити, щось припекло йому, може, каса не зійшлась чи якийсь не передбачливий купець напоровся на ревізію, перевів стрілки на Колю. До ранку дотерпіти несила, прискакав поночі ділитись бідою з прокуратурою. А цівкою у ніздрю не хоче?..

Артем торохнув засувом — залишився ще від батьків: надійна штука, не те, що замок, якого можна «уговорити» сімдесятьма способами.

З-під темного куща бузку виступила переламана тінь.

— Тисячу вибачень! — заговорив Микола Осовський, згинаючись у попереку. — Та вже далі терпіти не можу… Наче брила кам’яна… над душею… нависла…

— Колю, ти помилився адресою, — впер йому холодне дуло у груди Нагорняк. — Батюшка у церкві… гріхи відпускає.

— Не маю таких гріхів, — обережно, двома пальцями, відвів зброю Коля Оса. — Щоб серед ночі тебе турбувати…

— Чого ж тоді приперся?

— Пожити ще хочу…

— Ого, аж так? — здивувався Артем.

— Сховаймось, — попросив гість, оступаючи від місячного марева під вишню. — Вони все бачать…

— Хто вони?.. — озирнув імлисте подвір’я слідчий і несамохіть ступив у тінь за Осовським.