Переможець отримає все

Серія «Детективна а ґ енція ВО»

Олексій Волков

Переможець отримАє все

Роман

Серію «Детективна а ґ енція ВО» засновано 2016 року

Наскільки великою рушійною силою може бути кохання? Як домогтися взаємності? Чи реально заради сильного почуття з пересічної людини перетворитися на естрадну зірку, небезпечного авантюриста, просто крутого хлопця, словом, стати переможцем?

Відповіді на ці запитання дає визнаний майстер детективу, бойовика та мелодрами Олексій Волков у новому захоплюючому романі "Переможець отримає все".

Гортаючи сторінки цієї книжки, ви з головою зануритесь у вражаючий світ автоперегонів, сучасної поп-музики, запеклих двобоїв і, звичайно ж, всепоглинаючого кохання. Хто ж зуміє разом із героєм подолати непросту дистанцію, наприкінці дізнається, чи справді переможці отримують все...

Пролог

Дорога — немов доля. Коли руки тримають кермо, є змога обрати потрібний маршрут, повернувши куди належить. Спрямувати свій шлях туди, куди бажаєш, особливо, якщо долоні зручно лежать на кермі, відчуваючи не лише кожну нерівність траси, а навіть порив зустрічного вітру та краплі дощу. І водночас скільки не повертай — шлях, що здолають колеса, проляже у єдиному варіанті, можливо навіть, накресленому заздалегідь, нехай поки що невідомому.

Той, хто, не перевищуючи розумної швидкості, примушував двигун новенької «сімки» працювати на максимальних обертах, перемикаючи передачі, не замислювався над таким. Він не смакував задоволення від дороги, хоча відчував себе єдиним цілим з машиною, й віражі мокрого асфальту, як і весь маршрут, були для нього чимось належним, тим, без чого нема життя. Опущені по боках майже козацькі вуса мугикали щось схоже до звуку мотора, а спокійний погляд вдивлявся у вечірню мрячку.

Зустрічні машини вже давно засвітили габарити, і незворушний водій клацнув тумблером, вмикаючи зовнішнє освітлення, після чого правиця звичним рухом лягла на своє місце — на важіль передач, адже кермо він звик тримати однією рукою.

Траса й так була його долею. Проте очі відірвалися на мить від місця, де вона впиралася в обрій, і ковзнули по кущах, які ще не зовсім сховав морок. Так, наче той, хто вважав себе царем і богом якщо не доріг узагалі, то принаймні цієї «сімки», міг знати, що відбувається зараз на тому самому узбіччі за якихось два кілометри попереду, якщо у відстані, та півтори хвилини їзди, якщо в часі.

Власник білої «сімки» з тимчасовими номерами не був ані царем, ані богом. Тому й не дізнався ніколи, що попереду, обійшовши цю ділянку траси іншим шляхом, на узбіччя виїхав чорний джип, який ішов за ним іще від Чопа й до того ж одного разу потрапив на очі, не привернувши особливої уваги. Потужна, дещо зловісного вигляду машина, розчавивши широкими колесами мокру траву, стала у півоберта до автостради. Увімкнулися габарити і внутрішнє освітлення. З дороги було добре видно, що в кабіні гіганта нема нікого. «Сімка» швидко наближалася. Невідомо навіщо її водій озирнувся, хоча машина була обладнана дзеркалами заднього огляду. «Зловити» передніми колесами мокре узбіччя для задньопривідної машини — смерть. «Сімку» почало розвертати.

Її водій не виявився ні царем, ні богом навіть для неї. Збивши два придорожні слупки, машина, перекидаючись, полетіла зі схилу вниз, у вузький потічок.

Порожній джип застиг на узбіччі. Водії машин, що пролітали трасою, оглядалися на нього, не знаючи, що за якийсь кілометр доведеться не лише оглядатись, а й зупинитися. Був у чорному джипі хтось насправді чи ні, а чекання його відтепер ставало марним.

І

Капот червоної «сімки» був піднятий, і двоє слюсарів у синіх однакових комбінезонах копирсались у вузлах навколо двигуна. Брязкали гайкові ключі, й майстри мовчки робили свою справу. Один із митників, молодий хлопець, стояв неподалік, спираючись на низьке підвіконня приміщення митниці з таким виглядом, ніби все це його не стосується. Старший — невисокий повний чоловік з вусами — з цигаркою в зубах походжав біля машини, періодично зазираючи туди.

— Готово, — повідомив слюсар із вимащеними мастилом руками. — Тут нічого.