Уявне місто Львів : роман

Лайон

1

На львівському Ринку та на сусідніх вуличках крутиться хлопець у костюмі лева. Талісман міста або реклама. Голова лева важка, а тому схилена набік. Хвіст трохи вкорочений і підіпнутий, аби не був такий довгий і не волочився землею. Це схоже на техніку, яку використовував Іа з історії про Вінні-Пуха. Вже осінь, холоднувато, і лев потирає лапами плечі — костюм не зігріває, а вдягнути куртку левові здається нерозумним, бо хто таке бачив: лев у куртці? До того ж лев’ячі лапи не пролізли би крізь рукави людської куртки.

Зазвичай, коли його бачу, він собі сумно чалапає. І не дивно. Ходити у ролі лева Львовом пізньої осені — не найкраще заняття. Людина ж мерзне, накочуються депресивні думки, а навколо п’яні туристи відпускають жартики, діти хочуть тебе погладити чи потягнути за хвіст, а батьки цієї миті їх фотографують. Нелегко набратися життєрадісності задля цих набридливих придурків, коли холодно, нудно, виснажливо, платять мало, а ще ця велика левова голова весь час по-ідіотськи нахиляється, ніби ось-ось відпаде.

Злий, утомлений лев ходить вулицями Львова, зазираючи у вітрини вишуканих ресторанів, за якими стоять стоси вишуканих делікатесів — солодкі, солоні, кислі й умамі 1, і все це за такі гроші, що у пересічного громадянина від такої соціальної нерівності мимохіть рука тягнеться до ножа. А ще — всі ці польські чи якісь інші туристи — їм дешево, бо їм пощастило заробляти у валюті, яка не впала, як українська гривня. Іноді лев зупиниться, щоби сфотографуватись, іноді стягне свою кляту голову та з кимсь балакає. Наприклад, із колегою-художником, переодягненим у трансформера, який стоїть на розі Ринку, Руської та Сербської біля дверей закладу з еротичним шоу. Трансформер гарно зроблений, має все необхідне: колеса біля ніг, муляж радіатора на грудях, навіть крила на спині, схожі на дверцята легкового автомобіля, а замість очей світяться блакитні фари. Він позує фотографам, як і лев, намагаючись поводитися радісно, й іноді це йому вдається, та помітно, що його також поволі все починає нервувати.

Приміром, через те, що до нього підбігає захоплена дитина, трансформер розвертається, нахиляється, щось гарчить і загрозливо блимає синіми світлодіодами. Й ось маля витріщає перелякані очі, потім вибухає істеричним криком, який, мабуть, чути на всю Площу Ринок, робить різкий розворот і біжить назад, до по-міщанськи обурених батьків.

І поки що ні стрибучий лев, ні трансформер навіть не здогадуються, що війна знову на порозі. Тому що до нападу Росії ще кілька місяців. Тому що вже листопад. Винятково приємний, але листопад. Американці вже розіслали інформацію всім союзникам, Україні теж, і поки всі сподіваються, що це фейк, розвідка надала інформацію всім, кому вона потрібна. А леву чи трансформеру — ні.

Є ще дівчинка на роликах, одягнена як жінка-янгол, яка їздить навколишніми вулицями. Вона у білому вбранні, з крилами, прикріпленими до плечей. Іноді дає п’ять леву, іноді розмовляє з трансформером, іноді лається, в’їжджаючи на роликах на бруківку, і тоді можуть чорти взяти — людина трясеться у цьому янгольському одязі, з цими крилами, а люди витріщаються та регочуть, чекаючи, коли янгол звалиться на землю.

Також міським курйозом є хлопець у формі УПА з пофарбованим у білий колір німецьким пластиковим шмайсером, перекинутим через плече. Він торгує туалетним папером зі зображенням Путіна, щоби його портретом можна було підтиратись, і патріотичною літературою, яку називає «мудрими книжками». Серед них є також книги цього упівця, адже написано на ламінованій табличці: «Книги з автографом автора. Автор — це я».

— Про що ці книжки? — остовпіло запитав я, і він поглянув на мене, як на дурня.

— Про Батьківщину, — відповів він.