Краще так : роман з елементами гри

Перша сцена з Нічним Злодієм

Дія відбувається однієї лютневої ночі.

До старої п’ятиповерхівки під’їжджає біла «Таврія». Із неї виходить худий невисокий чоловік. Хоча надворі свище сильний вітер, він одягнений дуже легко: в джинсах, футболці й спортивній куртці. Це — Нічн ий Злодій. На голові у нього, як і годиться — чорна балаклава; на руках — чорні шкіряні рукавички.

Нічний Злодій навмисне залишає авто подалі від під’їзду. Обережно обходить будинок, зазираючи до кожного вікна на першому поверсі. Нарешті зупиняється біля одного з вікон. Ухопившись руками за брудну й холодну ринву, проворно застрибує на вузьке сталеве підвіконня, одним ударом кулака зламує хитку алюмінієву защіпку з внутрішнього боку кватирки й тихо прослизає до помешкання. Опиняється в кімнаті, що, судячи з інтер’єру, м’яких іграшок та розвішених на стіні плакатів із зображеннями відомих співаків, є дівчачою кімнатою. Щоправда, на момент, коли відбувається сцена зі Злодієм, у кімнаті порожньо.

Незваний гість дістає з кишені джинсів невеличкий ліхтарик, освітлює ним приміщення. Дбайливо застелене ліжко та пил на книжках свідчать про те, що господиня кімнати поїхала звідси надовго — скажімо, на кілька місяців, а може, й на кілька років. Усе тут пахне пусткою і тугою. Але Нічний Злодій не має часу на меланхолійні роздуми. Потрібно чимскоріше братися до справи, адже за стіною, в сусідній кімнаті, сплять господарі помешкання — Чоловік та Жінка. Їм обом приблизно по 50-55 років, і, судячи з усього, це — батьки дівчини, до кімнати якої кілька хвилин тому увірвався Нічний Злодій.

Він починає по черзі відчиняти шухляди столу й нишпорити в дівчачих речах: блокноти, записки, вирвані з кольорових журналів сторінки, поламані ручки, паперові сніжинки, обгортки від жуйок, старі календарі... Вмикає настільну лампу. Речі освітлюються і набувають яскравіших барв.

Одразу варто зазначити: Нічний Злодій — особливий, себто не схожий на звичайних злодіїв. Він не шукає ні грошей, ні цінних речей. До чорних поліетиленових торбинок складає лише альбоми зі світлинами, пошарпані зошити, товсті конверти, підписані не надто каліграфічним почерком, аудіо- й відеокасети, CD-диски. Наповнивши одну торбинку, викидає її через кватирку на сніг. І так — по черзі. Деякі речі просто увічнює за допомогою цифрової відеокамери (яка, як виявилося, була у нього під спортивною курткою), а потім ховає назад до шухляди.

За вікном лютує справжня зима. Вітер грає на ринвах, ніби гуцул на флоярі. Вигрібши все необхідне зі столу, крадій переходить до шафи. Уважно розглядає кожну річ і знімає все на камеру. Нарешті, поскладавши речі на свої місця, тобто прибравши сліди власного злочину, наводить світло ліхтаря на вікно і помічає на склі малюнки Діда Мороза: химерні квіти, дерева, зайці в білих шубках. Мабуть, усе це нагадує йому щось давно забуте, проте дуже важливе для нього. Він якось по-дитинному всміхається очима до власного відображення у склі. Видно, як з його очей викочуються дві сльозинки.

У цю мить за стіною, в сусідній кімнаті, від тривожного передчуття прокидається Жінка. Їй здалося, що хтось ходить по доньчиній кімнаті. Вона злегка штовхає Чоловіка в плече. Але той невдоволено перевертається з одного боку на інший і знову засинає.

Жінка: Хтось є в Олесиній кімнаті. Чуєш? Якісь звуки... Може, до нас прокрався злодій?

Чоловік (спросоння): Угу.

Жінка: Піди подивися, чи там хтось є, бо мені страшно.

Чоловік: Немає нікого, то просто вітер гуде. Спи, бо завтра рано на роботу.

Жінка: Не можу спати, мені тривожно.

У відповідь чути посвистування Чоловіка.