ВІД АВТОР А
Найголовніша думка, яка по стійно супроводжувала автора з самого початку його ба га т о річ ної праці над цим українсько-німецьким словником, це глибока переконаність у не ви черпно му багатстві нашої української мови, досконалості її форм і самодостат но сті у способах вираження найрізноманітніших і найтонших відносин ма те рі а ль ног о та духовного світу.
Ще далекого 1663 р. фран цузь кий ди п ло мат П’єр Шевальє писав, що “мова козаків… дуже ніж на і сповнена пестливих ви разів та незвичайно витончених зворотів”. Ав ст рій ський письменник із Га личини Карл Францоз наголошував на тому, що наша мова “багата на голосні зву ки і м’які при го лосні, син т ак сично про ст а і поряд з цим вишукано струк т урована, у своїх формах надзвичайно роз винут а і при цьому струнка, ніжна і гнучка, немов та верба, котра покриває берег ук ра їнських річок”. “К оштовний скарб народу” (Іван Франко), нашу со лов’їну мову, у якій “що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла” (Микола Го г оль), автор спробував передати мовою Ґете і Шиллера, Моцарта і Гайдна, Лю тера і Ремарка. Перед автором постали поряд українська мова, “запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів” (Олесь Гончар), і німецька мова, “глибока, насичена смислом і д ухом, необмежено віль на і рухлива у своїх образах і формах, багатобічна і різноманітна у зма льовув анні та висвітленні внутрішнього і зовнішнього світу” (Ернст Мо ріц Арндт), “ця багата, еластична і сильна мова зі сво їми численними іграми, примхами і нерегулярностями, зі своєю високою му зичністю, своєю одухотвореністю, своїм гумором” (Герман Гессе), “така багата і потужна, така смілива і граціозна, така красива і м’яка” (Людвіг Бьорне).
Побудувати уявний місток між цими мовами, поєднавши їх у слов ник ових статтях, і віртуально наблизити одну до одної, щоб показати се м античні міжмовні співвідношення – такою була мета автора. Це ви явило ся, зви чайно, зовсім не про стим завданням з ог ляду на значну від мінність між лек сичними і гра м атичними структурами обох мов та на інші контрасти між ними, тому що “мова – це неначе зовнішній прояв духу на ро дів” і відмінність між ними означає “відмінність у самому світобаченні” (Вільгельм фон Гум бо льдт), “це наша на ціональна ознака, в мові – на ша куль т ура, сутність нашої свідомості” (Іван Огієн к о). Різ не сприйняття дійсності окремими націями викликало різницю в її фор м альному відображенні засобами відповідної мови, що створює певні труднощі для лексикографа або перекладача. У зв’язку з цим авторові доводилося перебувати довго в роздумах і сумнівах, по рівнюю чи ба га т ств о значень слова чи си но німічног о ряду в українській мові, а потім особливості й розмаїття в семантичному наповненні відповідних ні мецьких слів, щоб досягти найбільш точного й адекватного перекладу, щоб у логічно обґрунтованій послідовності пра вильно описати значення слів, розподілити слова між словниковими стат т ями тощо. Багато часу й енергії забирали аналіз інших словників і до відк ових посібників та перевірка інфор мації, поданої в них. Здолавши різноманітні перешкоди і труднощі, ав т ор може тепер з вдячністю Бо г ові й долі подати на суд громадськості свій твір.
Працюючи над словником, автор використав передусім досвід ви да тних ук ра їнських лек си к ографів минулого. Йдеться насамперед про “Малоруско-німецкий сло в ар” Євгена Желеховського і Софрона Не дільськ ого (Львів, 1886 р.), “Руско-німецкий словар” Оме ляна Поповича (Чернівці, 1904 р.) і “Українсько-німецький слов ник” Зе нона Кузелі та Ярослава Рудницького (Ляйпціґ, 1943 р.; Вісбаден, 1987 р.).
У період російської і ра дян ськ ої окупації України не ви йшло, на жаль, жодно г о великого українсько-німецького словника, і ми бу ли вимушені користува ти ся ро сійськ омовними. Словники, які появилися у нас піс ля проголошення Неза леж но с ті України, створені переважно на ос нові відповідних російсь к о-німецьких, зокрема — способом звичайного пе ре кладу з російської мови. Їх ні автори подекуди не зважали на відмінність у зна ченнях слів, які зву ча ть подібно в обох мовах, та припустилися інших прикрих і неприємних помилок.
Пропонованим виданням автор намагався певним чином виправити і по кращи ти ситуацію в українсько-німецькій лексикографії, врахувавши най нові ші здобутки віт чизняної та зарубіжної лінгвістики й сучасні вимоги до створен ня та будови словників. Авторові вдалося створити словник, обсяг якого значно перевищує всі українсько-німецькі словники, видані до цього ча с у як в Україні, так і за кордоном. Говорячи словами древніх римлян: Feci quod potui, faciant meliora potentes. – Я зробив усе, що міг, хто може, нехай зробить краще.
Автор сподівається, що його словник принесе користь викладачам, учи телям, сту дент ам, учням, перекладачам, усім, хто вивчає не тільки німецьку, а й також українську мову.
З повагою,
Михайло Смолій
VORWORT DES VERFASSERS
Ein Grundgedanke, der den Verfasser vom Anfang seiner vieljährigen Arbeit an dem vorliegenden ukrainisch-deutschen Wörterbuch ständig begleitete, ist eine tiefe Überzeugung vom unerschöpflichen Reichtum unserer ukrainischen Sprache, von der V ollkommenheit ihrer Formen und von der Eigenständigkeit der Ausdrucksmöglichkeiten für vielfältige und feinste Wechselverhältnisse in der materiellen und geistigen Welt.
