Захоплююча алгебра

Передмова редактора

Для пояснення кожної думки належить починати з азбуки, оскільки люди

женуться лише за висновками, в той

час як уся суть — в основах.

Володимир Одоєвський

Автору книги, яка має слугувати

по сібником для початківців, не менш

важливо, ніж історику чи літератору, пробудити у свідомості читача зацікав леність, перш ніж його навчити.

Якщо користуватися цим методом, то

вивчення предмета не викличе втоми, в

той час як при нехтуванні ним те саме

заняття стане тяжкою працею при

постійному розумовому напруженні.

Якоб Берцеліус

«Захоплююча алгебра» всесвітньовідомого популяризатора науки Якова Ісидоровича Перельмана (1882 – 1942) вийшла першим виданням у 1933 р. — уже після того, як були написані й надруковані усі інші його «захоплюючі» науки — фізика, механіка, астрономія, геометрія та арифметика. Хтось би міг подумати, що на алгебру в автора уже не вистачить ні колиш -

4 Передмова редактора нього запалу, ні знаменитого перельманівського фактажу. Та й особливий характер цієї науки, її абстрактність та формалізм, нібито не налаштовують на захоплення пересічного читача. Проте тоді вже мільйони читачів знали напевне, що книга Перельмана не захоплюючою бути не може. Весь наклад її першого видання (15 000 примірників) був розкуплений за рік, і тому одразу ж таким само накладом було випущене друге видання (у 1934 р.). А ще через три роки (у 1937 р.) уже накладом 50 000 примірників вийшло третє видання.

Пізніше, у повоєнні роки (на жаль, уже без участі автора: він помер під час жахливої блокади Ленінграда — теперішнього Санкт-Петербурга — німецько-фашистськими військами) книга російською мовою видавалася ще 10 разів справді масовими тиражами по 100 000 примірників і більше, а 12-е видання 1970 р. — тиражем аж 300 000 примірників. Навіть українське видання 1973 р. мало наклад 50 000 примірників. Отже, загалом російською та українською мовами за часів СРСР «Захоплююча алгебра» Перельмана була видана загальним тиражем майже 1,5 мільйона примірників. А ще ця книга перекладалася багатьма мовами світу. Вона й досі продовжує видаватися у різних країнах. Що ж викликає такий жвавий інтерес до неї упродовж такого тривалого часу?

Найперше — це особливий погляд великого популяризатора на науку, під яким вона вимальовується на тлі всеосяжного культурологічного процесу з усією гамою його вимірів — від глобальних філософських та природничо-наукових ідей до втілення їх у конкретних технічних і технологічних проектах та відображення у мистецтві. Автор «відриває, — як він пише у передмові до однієї зі своїх книжок, — науку від класної дошки 5Передмова редактора і виводить її на вільний простір», у якому вона створюється або втілюється. Важливо й те, що на сторінках його книжок наука по-справжньому оживає, постає у зв’язку із життям, діяльністю, а то й просто дозвіллям багатьох відомих і маловідомих людей, котрі жили у різні епохи, у різних суспільних середовищах і в різних частинах світу. А якщо до цього додати, що в його книгах міститься безліч найрізноманітніших цікавинок, парадоксів, жартівливих задач, загадок, «наукових фокусів», то стане зрозумілим, чому ці книги такі цікаві для найширшої читацької аудиторії.

Та чи не найголовнішим у книгах Перельмана є те, що вони з часом не старіють і, в основному, не втрачають своєї актуальності, оскільки присвячуються здебільшого фундаментальним питанням науки.

На цьому останньому аспекті творчості Я.І. Перельмана варто зупинитися детальніше. В архіві Російської Академії наук у м. Санкт-Петербурзі зберігається рукопис його неопублікованої статті, датованої 1939 р. (на той час уже були написані всі «зіркові» твори Перельмана), в якій автор коротко, але вичерпно характеризує власні принципи й засоби популяризації науки. Принцип фундаментальності у нього — один із найголовніших. Згадуючи слова Платона про те, що «повне неуцтво — ще не найбільше зло; куди гірше — накопичення погано засвоєних знань», Перельман далі пише: «... захоплююча наука не спішить знайомити з останніми досягненнями науки, оминаючи її перші сторінки». І наводить переконливі аргументи для цього: «Немає сенсу розповідати про особливості недавно відкритої «важкої води» тому слухачеві, який ще не ознайомлений з властивостями води звичайної. Навіщо заводити мову

6 Передмова редактора про космічні промені з тим, хто не знає основних законів оптики? Така гонитва за науковою сенсацією веде до прищеплення шкідливого зазнайства, яке гірше від чесного незнання. Захоплююча наука не може бути причетною до такої популяризації. Вона дотримується лозунгу академіка І.П. Павлова1): «Послідовність, послідовність і послідовність! Від самого початку своєї роботи привчіть себе до строгої послідовності в накопичуванні знань, — говорив він, звертаючись до молоді. — Вивчіть ази науки, перш ніж пробувати дістатися її вершин. Ніколи не беріться за наступне, не засвоївши попереднього».

Однак однієї лише фундаментальності для справжньої популяризації абсолютно недостатньо. Для ефективного, природного ознайомлення з будь-яким предметом, і наука тут не виняток, сам предмет повинен викликати інтерес. Будь-що, не зігріте прихильними відчуттями, позитивними емоціями, серцем, душею або потребою матеріального характеру, дуже скоро вислизає з поля зору людини, звільняючи місце для чогось іншого, що зі згаданим тісно пов’язане.

«А хіба сама по собі наука не захоплива, а повинна штучно підтримувати до себе інтерес?», — задається риторичним запитанням автор далі. І відповідає: «Безперечно, наука безмірно цікава, але для кого? Для того, хто в неї заглибився, хто оволодів її методами, а не для того, хто стоїть лише перед її дверима. Популяризатор не може покладати надії на захопливість самого предмета і звільнити себе від турбот про підтримування уваги читача або слухача. Він повинен невтомно стежити за тим, чи встигають за ним читачі, чи готові його облишити. Якщо він не заволодів увагою читача, то всі його зусилля пропадуть 1) Павлов Іван Петрович (1849 – 1936) — видатний російський фізіолог,